* Клаузула ­(літ.) - Кінцеві склади віршованого рядка, які слідують за останнім наголошеним складом. (Великий тлумачний словник).

Ця стаття викликала бурхливу реакцію читачів, але нам здалося, що більшість не зрозуміла – стаття не про політиків, а про нас із вами. І квінтесенція – у останньому рядку.

У нашому позбавленому зручностей дитинстві існував доволі радикальний засіб боротьби з ворожим елементом. От, наприклад, коли сусідська бабця надто переймалася нашими набігами на її садок, скаржилася батькам, лупцювала порушників палицею, писала в міліцію тощо, ми (не особисто, бо ми були хорошими хлопцями, а зовсім інші, погані хлопці) могли запросто кинути такій бабусі до туалету паличку дріжджів. Ефект не можна описати словами – лайно виходило з берегів і текло на подвір’я, випливало на вулицю, на горе вредній бабусі і на втіху поганим хлопцям, тобто не нам.

Минули роки, але сьогодні ми маємо змогу повернутися у дитинство. Дріжджі, що їх у великій кількості кидають до вигрібних ям нашого суспільства різного роду політтехнологи, призвели до того, що політика вийшла з призначених їй берегів і потекла вулицями, дворами, затікає у хати, попри закони фізики долає сходові майданчики, втрапляє до квартир і при цьому дуже смердить. Просто немає куди подітися від цього запаху, і немає куди втупити око та чим затулити вухо від нього. Гарні дівчата співають не про Галю, яку до сосни косами, а про Юлю, яка косу носить, ну а паркани, на яких традиційно відпочивав інтелект, спаскуджено бігбордами та варварським політичним графіті.

Що залишається робити у цій ситуації? Піти в астрал. Або ж спробувати зосередитися на візернуках, які вимальовують потоки лайна, ой, пробачте, політичні річки, на наших культурних теренах. Перший шлях – для філософів. Другий – для митців, тобто для нас. Адже багато хто з колег по цеху сьогодні у передвиборчих штабах виробляє творчий продукт. І іноді настільки неоковирний, що демон співтворчості прокидається у наших незміцнілих душах. Чого варта наприклад, Джоконда, яка раптом починає говорити, та ще й російською мовою! Де вона її вивчила? А як вам здоровезний (по кадру) трансвестит, який агітує нас “зєлєнєть”, щоб потім “нє краснєть”? Залишається тільки жалкувати, що йдеться не про Регіони, бо заклик “голубєть” у його вустах виглядав би значно природніше. Ну і вірші, звичайно. Рима “зєлєнєть-краснєть” просто-таки блякне у порівнянні з шедевром від торгової марки “МИ”, де “гори лайна” римуються із “блок Литвина”. При всій повазі до двірників, які виголошують цей витвір, ми глибоко сумніваємося, що саме вони і є його авторами. Серце підказує, що десь у штабі сидить брат-письменник або ж поет. І не виключено навіть, що у такий спосіб він намагається продемонструвати глядачам своє справжнє ставлення до роботодавця, точно як минулої осені журналісти провладних телеканалів вдягали помаранчеві светри, аби просигналити глядачам, мовляв, усе, що я говорю, є підлою брехнею. Ну, ви самі розумієте.

Отже за усім передвиборчим мистецтвом видніються вуха нашого колеги-творця, або, як деякі кажуть, творюги. Зокрема поета, бо українці – найпоетичніша у світі нація. У нас кожен другий – поет. І вдала рима завжди була ефективною політичною зброєю. Леся Українка колись жалкувала, що слово – не гострий безжалісний меч. Спіть спокійно, пані Лесю! Тепер – меч. Прикладів багато ­– починаючи зі стратегічного АніЛораківського “голосуй по уму, голосуй за Кучму”, і закінчуючи партизанським “МИ – діти Кучми”. І звичайно, ми не можемо залишитися осторонь цього творчого процесу, а тому пропонуємо свою допомогу в пошуку вдалих рим, які б могли підняти політичну боротьбу на новий естетичний рівень.

Увага! Все, що написано далі, призначено виключно для працівників штабів і настійливо не рекомендується політикам із метою захисту їхньої нервової системи. Кухня, у тому числі творча, – не дуже привабливе видовище для клієнта.