* Клаузула (літ.) - Кінцеві склади віршованого рядка, які
слідують за останнім наголошеним складом. (Великий тлумачний словник).
Ця стаття викликала бурхливу
реакцію читачів, але нам здалося, що більшість не зрозуміла – стаття не про
політиків, а про нас із вами. І квінтесенція – у останньому рядку.
У нашому позбавленому зручностей дитинстві існував доволі радикальний засіб
боротьби з ворожим елементом. От, наприклад, коли сусідська бабця надто
переймалася нашими набігами на її садок, скаржилася батькам, лупцювала
порушників палицею, писала в міліцію тощо, ми (не особисто, бо ми були хорошими
хлопцями, а зовсім інші, погані хлопці) могли запросто кинути такій бабусі до
туалету паличку дріжджів. Ефект не можна описати словами – лайно виходило з
берегів і текло на подвір’я, випливало на вулицю, на горе вредній
бабусі і на втіху поганим хлопцям, тобто не нам.
Минули роки, але сьогодні ми маємо змогу повернутися у дитинство.
Дріжджі, що їх у великій кількості кидають до вигрібних ям нашого суспільства
різного роду політтехнологи, призвели до того, що
політика вийшла з призначених їй берегів і потекла вулицями, дворами, затікає у
хати, попри закони фізики долає сходові майданчики, втрапляє до квартир і при
цьому дуже смердить. Просто немає куди подітися від цього запаху, і немає куди
втупити око та чим затулити вухо від нього. Гарні дівчата співають не про Галю,
яку до сосни косами, а про Юлю, яка косу носить, ну а паркани, на яких
традиційно відпочивав інтелект, спаскуджено бігбордами
та варварським політичним графіті.
Що залишається робити у цій ситуації? Піти в астрал.
Або ж спробувати зосередитися на візернуках, які
вимальовують потоки лайна, ой, пробачте, політичні річки, на наших культурних
теренах. Перший шлях – для філософів. Другий – для митців, тобто для нас. Адже
багато хто з колег по цеху сьогодні у передвиборчих штабах виробляє творчий
продукт. І іноді настільки неоковирний, що демон співтворчості прокидається у
наших незміцнілих душах. Чого варта наприклад, Джоконда, яка раптом починає
говорити, та ще й російською мовою! Де вона її вивчила? А як вам здоровезний
(по кадру) трансвестит, який агітує нас “зєлєнєть”, щоб потім “нє краснєть”? Залишається тільки жалкувати, що йдеться не про
Регіони, бо заклик “голубєть” у його вустах виглядав
би значно природніше. Ну і вірші, звичайно. Рима “зєлєнєть-краснєть”
просто-таки блякне у порівнянні з шедевром від торгової марки “МИ”, де “гори
лайна” римуються із “блок Литвина”. При всій повазі до двірників, які
виголошують цей витвір, ми глибоко сумніваємося, що саме вони і є його
авторами. Серце підказує, що десь у штабі сидить брат-письменник або ж поет. І
не виключено навіть, що у такий спосіб він намагається продемонструвати
глядачам своє справжнє ставлення до роботодавця, точно як минулої осені
журналісти провладних телеканалів вдягали помаранчеві
светри, аби просигналити глядачам, мовляв, усе, що я говорю, є підлою брехнею. Ну,
ви самі розумієте.
Отже за усім передвиборчим мистецтвом видніються вуха нашого
колеги-творця, або, як деякі кажуть, творюги. Зокрема
поета, бо українці – найпоетичніша у світі нація. У нас кожен другий – поет. І
вдала рима завжди була ефективною політичною зброєю. Леся Українка колись
жалкувала, що слово – не гострий безжалісний меч. Спіть спокійно, пані Лесю!
Тепер – меч. Прикладів багато – починаючи зі стратегічного АніЛораківського “голосуй по уму, голосуй за Кучму”, і
закінчуючи партизанським “МИ – діти Кучми”. І звичайно, ми не можемо залишитися
осторонь цього творчого процесу, а тому пропонуємо свою допомогу в пошуку
вдалих рим, які б могли підняти політичну боротьбу на новий естетичний рівень.
Увага! Все, що написано далі,
призначено виключно для працівників штабів і настійливо не рекомендується
політикам із метою захисту їхньої нервової системи.
Кухня, у тому числі творча, – не дуже привабливе видовище для клієнта.
| Правила поведінки на сайті | Усі статті |
Висловіть свою думку
(4 відгуків) |






