Танці на гробах

Зверніть увагу:

 ті, хто заперечує факт Голодомору в Україні,
 зазвичай виглядають досить вгодованими.

Народна мудрість

 

Щороку навесні, у перші вихідні після Великодня ми сідаємо до машини та їдемо до рідного Очакова – вклонитися могилам, покласти традиційну пожертву та пом’янути маму, дідів та бабів у звичайний для українського півдня спосіб – випити-закусити, пригостити людей, зайти до сусідів-знайомих, пом’янути їх і так далі. Західняків часто шокує подібна практика, але у наших краях вона побутує з давніх давен (якщо вірити Геродоту).

 

Цей день не є державним святом. Але на всіх дорогах, що проходять поблизу цвинтарів, стоять пости ДАІ та допомагають машинам і потокам пішоходів з віночками розминутися. Причому, це, мабуть, один з небагатьох днів, коли вони дійсно ДОПОМАГАЮТЬ.

 

Примітно, що ввечері, коли люди вертаються додому, даішників на дорогах вже нема. Хоч більшість водіїв, звісно, їде випивши – адже гріх не підняти чарку за упокій. Міліція це знає, але на дороги не виходить. Чому? – заіжди питаємо ми в себе. Адже ставши на узбіччі наряд може за кілька годин виконати місячний план по хабарах.

 

Значить є щось сильніше за здирництво на дорогах, сильніше за гроші і владу. І ми знаємо що це. Це - Смерть. Перед її обличчям всі ми одразу стаємо рівними – незалежно від наявності мандатів чи погонів. І саме тому щойно на обрії з’являється ця шановна пані з косою, навіть міліціонер стає людиною, хай би навіть на один день. Бо у кожного є рідні могилки і кожен розуміє, що його місце буде поруч.

 

Але.

 

Роки два тому ми вимушені були піти з шоу Шустера, коли товста депутатка-комуністка взялася на всі заставки переконувати, що Голодомору насправді не було. Пішли, бо не мали іншого виходу.

 

А що було робити? Дати по морді? Жінці? Сперечатися? Доводити? Кому, комуністці чи Шустеру? Слова огрядної комуністки в одну мить усіх нас – і гостей, і ведучих, і навіть глядачів з іншлого боку екрану – поставили в ситуацію поза межами людського. І тут вірної поведінки просто не існує. Хіба що вимкнути телевізор або вийти зі студії – просто щоб залишитися людиною.

 

Однак згадане шоу здається просто-таки старою-доброю передачею „Добраніч діти” у порівнянні з торішньою інформаційною компанією з приводу відкриття у Києві меморіалу на честь Голодомору. Подібного паскудства нам ніколи ані чути, ані читати не доводилося – однак без сумніву іще доведеться, бо цього року пам’ятна дата припадає на президентську компанію.

 

Отож, тримайтеся! Зараз ми з вами знову почуємо про витрату мільйонів гривень на меморіал, тоді коли їх можна було роздати людям, а також про те, що у сучасної України є більш важливі справи, ніж Голодомор. Однак перед тим, як політики і журналісти знову затанцюють на гробах та кістках наших предків, хочеться упередити вакханалію блюзнірства.

 

Згадайте: на Гробки до померлих предків поспішають усі – вчителі, міністри, бізнесмени, програмісти, члени різних партій, ліві та праві, інтелектуали та білявки. Бо перед Смертю усі однакові. Везуть з собою паски, крашанки, ковбаси, горілку, вино – хто що має.

 

Десять років тому, пам’ятаємо, меню було скромнішим - приходили зі шматком хліба та куснем сала, а іноді навіть без цього - посидять біля могилки та вертаються додому. Як би там не скаржилися на наш теперішній рівень життя, а тепер на цвинтарях, слава Богу, такого вже не зустрінеш.

 

Проте чи мали люди досхочу їжі, чи ні – а своїх мертвих поминали завжди.

 

А тут вмикаєш радіо і чуєш, що депутат від Партії регіонів говорить: „У селі поставили хрест жертвам Голодомору, а поруч свинарник розвалений стоїть, так на свинарник грошей не знайшлося, а на хрест – будь ласка!”

 

Слово честі, ми спершу подумали, що причулося. Ну не може людина такого сказати! Але ні. Не причулося, все на повному серйозі. І головне – поруч сидить журналіст, і не дасть йому по пиці, а підтакує.

 

І захотілося нам сказати: „Нешановний пане депутате! Мабуть, у ваших діда з бабою стоїть на могилі хрест? То чом би вам його не продати і не збудувати собі сарай чи то свинарник?”

 

В чому різниця? В тому, що хрест жертвам Голодомору – фактично нічий. Що під ним немає конкретних кісток чи то закріплених імен. А якщо нічий, виходить, що можна блюзнірствувати?

 

Люди добрі, що ж це діється? Нам же всім помирати рано чи пізно! Нашим дітям та онукам – теж, як це не сумно. І що, на місці нашого останнього спочинку стоятиме свинарник Партії регіонів?

 

Могилу нашого прадіда в Бессарабії розорили більшовики, а кам’яну плиту використали – щоправда не на свинарник, а на пам’ятник героям революції серед центральної площі. Знайомий почерк.

 

Однак коли б у подібній риториці вправлялися виключно українофобські сили, це було б більш-менш зрозумілим. Але наш брат-українець теж частенько приєднується до цієї вакханалії. І що найстрашніше – не просто українець, а журналіст, „інтелектуал”. Він пише чи то сам, чи то повторюючи за кимсь: „Ющенко голодоморить”. Не будемо проводити наївні паралелі – наприклад, що зробили б з єврейським журналістом, якби він вжив словосполучення „Шарон голокостить”, тут все зрозуміло.

 

Ющенко – не Шарон. Але хіба нелюбов до Ющенка дозволяє топтати пам’ять про мільйони загиблих? Ми теж незадоволені Президентом, хоч і голосували за нього. Нам теж не подобається мистецьке рішення меморіалу, який споруджено на Дніпровських схилах. Але ж треба розрізняти, де закінчуються претензії до Віктора Андрійовича, а починаються володіння Смерті, Пам’яті та Вічності.

 

Меморіал – це не монумент Туркменбаші, це пам’ятник мільйонам людей, яких комуністи скинули у спільні ями, багатьох ще живими, і зарівняли, щоб знищити навіть слід. У них не залишилося нащадків. Немає кому завезти їм пасочку з крашанкою та випити за упокій на могилці, бо й могилок теж нема. То у якої паскуди повернувся язик кепкувати з цього приводу?

 

Люди, зупиніться, якщо ви люди! Міліціонери можуть на один день стати людьми, а журналісти – ні?

 

Колись римляни розважалися, вбиваючи першохристиян – катували, цькували звірами, морили голодом. Тих, хто загинув за віру Христову, тепер називають великомучениками та святими.

 

Мільйони наших предків було закатовано у найстрашніший спосіб – голодом. Чи це було за віру, чи за щось інше - нам належить іще розібратися. І якщо вже не святість – то принаймні повага, хіба не заслуговують на неї ці мученики?

 

Розуміємо, що в Україні живе чимало людей, для яких загиблі у 33-му не були предками ані за кров’ю ані за культурою. Людей, чиїми предками були кати, убивці, охоронці, диригенти та виконавці Голодомору. Або – ті, що приїхали на Полтавщину, Слобожанщину, Подніпров’я та оселилися у спустошених селах, у порожніх вибілених хатах попід квітучими вишнями.

 

Звісно, онуки не можуть відповідати за злочини дідів. Звісно, тепер вони є громадянами України з усіма правами, зокрема й правом голосу. Звісно, їм тяжко визначитися у цій складній ситуації.

 

Але давайте згадаємо, що предки сучасних американців теж платили по долару за індіанський скальп та дарували тубільцям ковдри, заражені віспою, і це не є секретом. Однак нащадки змогли подолати в собі комплекс убивці – не проклинають загиблих індіанців, не твердять, що ті стали жертвою неврожаю та природних катаклізмів, а також не зауважують „задля справедливості”, що від віспи гинули також ковбої та представники інших національностей. Ні.

 

Цивілізовані нащадки давніх убивць віддають належне народам, які населяли Америку і навіть відзначають спеціальне свято – День подяки, коли їдять національні страви підкорених та знищених племен та дякують їм за те, що навчили колись білих окупантів жити й виживати на новому континенті.

 

Може, це видасться наївним, але іншого варіанту не існує. Що зробиш – не розробиш. Час не повернеш і помста неможлива. А отже для тих, хто не відчуває свого зв’язку з Україною, але живе у ній, День пам’яті жертв Голодомору має стати Днем подяки.

 

Не ваша воля була вбивати. Та якщо не маєте причин вибачатися - хоч подякуйте загиблим. За метрові чорноземи, що вони вам за собою лишили, за вишні-черешні, за криниці, млини та олійні. Випийте чарочку за світлу пам’ять невинноубієнних, пом’яніть їх пиріжком чи свічкою, як робили на цій землі споконвіку.

 

Ми у своєму житті голодували кілька разів – на щастя виключно з медичною метою. Проте трошки уявляємо, як воно, без їжі. Тому пропонуємо усім, хто збирається писати про Голодомор, спробувати не їсти хоч би добу. За цей час в голові просвітлиться, і ви просто-таки не впізнаєте своїх думок.

 

Ну а тим, хто все-таки наважиться блюзнірствувати щодо пам’яті про мільйони українців, які прийняли найстрашнішою смерть з усіх можливих – тим скажемо: „Ми, Брати Капранови, від щирого серця бажаємо, щоб усі ваші рідні загинули від голоду, щоб ви бачили все це і не могли нічого зробити. А після цього вже – кепкуйте та насміхайтеся на всі заставки.

 

Тоді вже буде можна.”

 

Штефан 2010-01-11 19:44:00

Привітання З Різдвом та Новим роком! Радий вас знайти та читати!

Брати Капранови 2009-12-30 13:57:49

пп. Юрію, Олегу та всім, хто святкує Новий рік Вітаємо зі святом і бажаємо, щоб наступний рік виправдав очікування оптимістів і розчарував песимістів. Тримаймося разом!

Юра 2009-12-29 18:13:44

Дякую Вам! Дякую Вам Брати за цю статтю! Нехай Вас Бог береже й надалі надихайє на такі мудрі і розвожні слова!!!!!

Олег з Дніпропетровська 2009-12-24 21:52:22

Братам Капрановим і НЕсвідомому Передусім вітаю пана Віталія та пана Дмитра з Новим роком та Різдвом Христовим і бажаю великого людського щастя, міцного здоров’я, творчої наснаги, вдячних читачів, здійснення заповітних мрій та всіляких гараздів. Через сайт братів Капранових хотілося би звернутися до “товарища” НЕсвідомого, який, очевидно, мешкає в Одесі. 1. Ви пишете, що “в кулуарах власти принято секретное решение постоянно «ныть» на весь мир якобы идеей голодоморного геноцида в Украине”. Запитайте, будь ласка, у євреїв, чому вони “ниють на весь світ” про голокост. А потім повідомите, що Вам відповіли. 2. Ваші звинувачення на адресу нинішньої влади значною мірою є справедливими. Але чому Ви підкреслюєте, що вона є націоналістичною? Колосальне майнове розшарування українського суспільства відбулося у 1990-і роки. У цей час Президентами України були Леонід Кравчук (у 1988 – 1990 роках завідувач ідеологічного відділу, секретар та другий секретар ЦК Компартії України) та Леонід Кучма (у 1975 – 1982 роках секретар парткому Конструкторського бюро “Південне” та ВО “Південний машинобудівний завод”). Керівниками Кабінету Міністрів України у 1991 – 1999 роках були Вітольд Фокін, Валентин Симоненко, Леонід Кучма, Юхим Звягільський, Віталій Масол, Євген Марчук, Павло Лазаренко, Василь Дурдинець, Валерій Пустовойтенко. І хто ж з них націоналіст? У Верховній Раді України перших трьох скликань (до 2002 року) фракція комуністів була найчисельнішою. Очолювали парламент винятково вихідці з партійних структур: Леонід Кравчук, Іван Плющ, Олександр Мороз, Олександр Ткаченко. Чи можете Ви серед найзаможніших людей України, чиї статки обраховуються мільярдами доларів і які розбагатіли саме у 1990-і роки, назвати хоч одного націоналіста? Тому подякувати за те, про що Ви пишете, треба передусім компартійній номенклатурі. Урешті варто б уже припинити використання заяложеного радянського жупела “націоналізму” і з’ясувати зміст термінів (колись на публічному заході я попросив доктора наук, керівника парткому вищого навчального закладу пояснити співвідношення термінів “націоналізм”, “патріотизм”, “шовінізм”, і він зразу знітився). Проте це окрема тема. 3. Про привід “в очередной раз лягнуть и унизить Россию”. Ця держава сама проголосила себе правонаступницею СРСР. А це означає, що вона не тільки успадкувала його активи, а й добровільно взяла на себе відповідальність за діяльність усіх радянських режимів, включаючи і злочини (доречно нагадати, що демократична Німеччина понесла відповідальність за злочини нацистського режиму). А ще Ви могли б так само закинути вірменам, які щороку вшановуючи пам’ять своїх співвітчизників, знищених в Османській імперії, намагаються “в очередной раз лягнуть и унизить” Туреччину. Проте, думаю, вірмени подібні висловлювання не сприймуть, як, врешті, й інші народи, які зазнали геноциду. У СРСР часто використовували слова “Никто не забыт, ничто не забыто”. То чому ми повинні забути свої історію й своїх людей, змушених з волі більшовицьких “інженерів людських душ” прийняти мученицьку смерть? Зрештою, це потрібно передусім нам, живим.

Брати Капранови 2009-12-17 21:24:41

Панові Олексі Мельнику Фраза, яка Вам не сподобалася стосується звичаю їсти і пити поминальну на цвинтарі. Наші знайомі "західняки" частенько закидали нам за цей, на їхню думку "варварський" звичай. Якщо в тексті читається інший сенс цієї фрази - щиро перепрошуємо. Нема ніяких сумнівів, що померлих шанують на всій Україні. Дякуємо за увагу і критику.

Олекса Мельник 2009-12-17 13:33:09

Подяка Дякую за змістовну статтю. Все мені у ній подобається окрім фрази: "Західняків часто шокує подібна практика". Що ви мали на увазі? Я - коломиянин. Різдво, Великдень і інші релігійні свята супроводжуються сімейними і родинними відвідуваннями гробів померлих родичів. Також у кожному селі та місті моєї області храмове свято - є днем пам'яті усіх померлих, своєрідний День Смерті. Змалку мене батьки привчали шанувати діда-прадіда та вивчати родовід. Моя прабабця, з якою мені пощастило знатися за її життя, пережила три голоди в Україні і, зберігши адекватність, розповідала мені подробиці побаченого, щоб знав і думав.

Брати Капранови 2009-12-11 11:09:56

НЕсвідомому Ми так зрозуміли, що своїх померлих Ви не поминаєте з тих причин, які навели у відгуку. Що ж, вибір Ваш, хоча у нас він поваги не викликає. Особисто ми померлих поминаємо і ніякі дії влади нам завадити в цьому не зможуть.

НЕсвідомий 2009-12-11 00:02:19

Голодомор сегодня За время независимости Украины умерло от голода, по оценкам некоторых экспертов, порядка полумиллиона её граждан. Статистика о смертях от голода властями собирается, но она является одним из самых охраняемых секретов украинского государства. Официально опровергается даже то, что такая статистика существует. Тема нынешнего голода на Украине никогда не озвучивалась в сколько-нибудь влиятельных украинских СМИ. За всё время независимости Украины опубликовано всего единственная статья на тему современного голода в Украине и массовых голодных смертей в специализированном медицинском журнале «Здравоохранение», № 6 от 01.06.1999. Не особенно выпячивают и тему нынешней нищеты в Украине. Например, в центре Одессы нищим и бомжам, в отличие от западноевропейских стран, не позволяют стоять с кружками, чтобы они не портили картину «процветания» города. Для несогласных существует звероподобная украинская милиция - в отделении их могут забить до смерти и потом заявить, что нищий или бомж сам ударился виском об угол стола. Украина - это целая страна, которая стала как бы профессиональным нищим. Аналогично профессиональным попрошайкам, Украина выставляет напоказ лохмотья и кровоточащие раны – авось кто-то даст денег. Да, тысячи выброшенных бомжей, выброшенных властью на улицу, не обеспечиваются даже ночлежками, они действительно ночуют на улице, мёрзнут, простуживаются и умирают от заболеваний. Но виновата в этом националистическая власть. Таким образом, циничная игра нынешней власти, судя по всему, состоит в следующем. В связи с тем, что Украина стала не в состоянии ни платить самостоятельно за российский газ, ни выполнить условия МВФ для получения очередного транша для оплаты того же газа, в кулуарах власти принято секретное решение постоянно «ныть» на весь мир якобы идеей голодоморного геноцида в Украине. Кроме того, это удобный повод в очередной раз лягнуть и унизить Россию.

Брати Капранови 2009-12-07 10:57:59

Дніпропетровцям і Дніпродзержинцям Дякуємо за високу оцінку. Увійдемо в історію разом!

Дніпрпетровці 2009-12-05 10:41:38

Відгук Шановні брати Капрнови! Якби Ви більш нічого не написали у своєму житті, то цієї статтї цілком би вистачило, щоб увійшли в історію. Слава Україні!

Брати Капранови 2009-12-03 11:43:22

Отримали Два листи. І навіть написали відповідь. Дякуємо

IH 2009-12-01 19:43:56

Відгук послав щойно двома е-листами використавши Контакт ---Написати братам Капрановим на головній сторінці. Цікаво, чи отримали Ви їх?

Брати Капранови 2009-11-30 11:10:19

Приміть вибачення за технічні помилки на сайті Сайт інколи капризує і глючить. Як оце зараз. Сподіваємося, це не відіб'є бажання читати. Будемо лагодити і вдосконалювати.

IH 2009-11-28 20:17:19

Vidhuk_na_stattju_Tanci_na_hrobakh Перш за все дякую вам за щирі і розумні слова, написні у пам"ять про мільйони наших предків, закатованих у найстрашніший спосіб – голодом. Дуже добра стаття - її варто перекласти і поширювати. Я написав більше тексту, але не можу послати: після натискання "Відправити" отримую повідомлення: "В тексті зустрічаються неприпустимі словосполучення." (що це означає?) Як вам послати повний відгук? Усього вам доброго!

2009-11-27 19:48:51

молодці хлопці, дякую, сказано дохідливо. Думаю для всіх ?..