Україна – одна з найдавніших у світі демократій. Свідчення цьому – не у дослідженнях істориків. Воно зображене на кожній українській гривні, на кожній копійці, а також на стіні у Верховній раді – щоденне нагадування та попередження з глибини віків.

Наш герб, як розповідають у школі, бере свій початок від князівських часів, він буцімто має відношення до сокола. Але, між нами кажучи, український тризуб з кожним днем все більше нагадує вила. Звичайні вила-трійчатку, якими виганяли колись поганих князів, на які піднімали несумлінну козацьку старшину.

Ну це так, художній образ. А ми хочемо щиро зізнатися: у другому турі, як це не сумно, ми голосували за Тимошенко. І переконав нас у цьому Віктор Федорович – якби не його агресивні українофобські заяви, наші руки просто не піднялися б поставити хрестик у першій клітинці. А так... Ну, не любимо ми українофобів, що тут поробиш.

Звісно, тепер наше сумління чисте – і Януковича, не підтримали, і Тимошенко до влади не привели. Такий собі несподіваний бонус для поранених виборами душ.

Однак не особистий спокій визначив наш вибір. І ми хочемо щиро розповісти вам, як дійшли до такого життя, про що думали, примушуючи себе іти на дільницю.

Отже перш за все ми спробували спрогнозувати – що робитиме кожен з кандидатів на новій посаді? В економіці вони нічого зробити не зможуть, це перевірено – обидва будучи прем’єрами, будували українську економіку, як паразитичну на експорті металу. Тепер же, коли „раптом” настала криза, з’ясувалося, що Україна не забезпечує своїх потреб ані у картоплі, ані у часнику, ані у милі, ані у посуді. Більш за те – навіть металопрокат для труб ми теж закуповуємо на гроші, зароблені на продажу вітчизняного металу.

Зі сказаного вище стає очевидним, що поки світові ціни на наш експортний товар не піднімуться, не бачити нам виходу з кризи.

Звісно, можна дивуватися – як це так сталося, що вітчизняна економіка не забезпечує навіть чверті вітчизняного попиту на товари. Запитати, куди дивилися міністри, віце-прем’єри та інші урядовці. Проте в ракурсі виборів головне інше – вони це робили (тобто не робили) однаково, що за Тимошенко, що за Януковича. Бо нічого не вміють, окрім контролювати експорт і на цьому заробляти та обкладати імпорт і на цьому знову заробляти. Різниця лише у прізвищах людей, які заробляють.

Ми професійно займаємося книжками і абсолютно відповідально можемо заявити: з точки зору функціонування нашої галузі віце-прем’єр Табачник від віце-прем’єра Васюника нічим не відрізняється. Якщо, звісно, не враховувати те, що замість працювати Табачник вправлявся в українофобії, а Васюник – у Євро 2012.

Економіка України залежить від імпортних енергоносіїв на 60%, це написано на біг-бордах, але там треба дописати, що від імпортного мила ми залежимо на 85%, а від імпортних книжок – майже на 90%. Готові посперечатися, що у інших галузях доля ринку, яку забезпечує вітчизняний виробник, не перебільшує цих самих 15-20%.

Отже, більше ніж вісімдесят відсотків товарів ми завозимо з-за кордону на гроші, отримані від експорту. В результаті Україна залежить від попиту на метал в Америці більше, ніж сама Америка.

Тільки скажіть нам, будь ласка, хто є автором цієї економічної моделі?

Кандидати в президенти хором кричали про антикризові заходи. Проте чи не вони ж самі впродовж років ретельно готували українську кризу, зміцнюючи залежність країни від імпорту?

Біда не у антиукраїнській змові. Біда у тому, що український уряд вже давно перетворився на „Кабмін експорт-імпорт лімітед”. Ми колись докладно розбирали це питання у статті „Тьолки на дорогах”, і з того часу, на жаль, нічого не змінилося.

Криза в Україні триває вже більше року – чому досі ніхто з лідерів не оприлюднив зрозумілої програми її подолання? Ані офіційний уряд, ані його тіньовий брат-близнюк? Чому усі відбуваються загальними фразами про підвищення, сприяння та поліпшення?

Висновок напрошується сам собою – вони не уявляють, що треба робити. Вони не знають, яку економіку будують, а отже не дивина, що не можуть нічого збудувати.

І коли з’ясується, що грошей на виконання соціальних обіцянок категорично не вистачає, а це вже стає очевидним, обидва знову побіжать позичати – до Москви, до Брюсселю, до Пекіну. І платитимуть по боргах газотранспортною системою, землею, флотом, державними підприємствами, які, до речі, належать на їм, а нам із вами.

Чи ви у цьому сумніваєтеся?

Ну а оскільки ані ви, ані ми у цьому не сумніваємося, оскільки вони теж про це здогадуються, проте успіхи демонструвати мусять – вістря реформ нового лідера буде спрямовано туди, де нічого не можна об’єктивно виміряти. Де все залежить виключно від піару. Куди? Точно, у гуманітарну сферу. Мова, релігія, історія, інформаційне поле – от що стане головною мішенню для вправ.

Перші промови та ініціативи нового президента блискуче підтвердили нашу гіпотезу – ЦВК ще тільки оголосило переможця, а Верховна Рада вже спробувала перевести дітей на 10-річне навчання. Важливіших питань не знайшлося. Бюджет, безробіття, криза – почекають. Ну звісно, якщо Віктор Федорович закінчив 8 класів і став Президентом – нащо вчитися більше? Про мову навіть говорити не будемо – це окреме питання. Про запрошення патріарха з сусідньої держави на інавгурацію теж без нас скажуть.

Але справа не в тому, що депутати якимось дивом завалили 10-річну освіту, і навіть не в тому, вдасться чи ні змінити щось у мовному законодавстві (а точніше, у його відсутності). Проблема в тому, що людей знову примусять боротися, переживати, виходити на майдани – а зараз треба ПРАЦЮВАТИ – вчитися виробляти все те, що звикли завозити з-за кордону. 2009-й рік ми з вами прожили на власних жирових запасах, зараз вони скінчилися.

Однак педалювання розколу у суспільстві та країні – за мовною, релігійною, географічною або національною ознакою – єдине, що може запропонувати нам Янукович.

Юлія Володимирівна при всьому цинізмі значно більш залежна від національного електорату, тому є менш небезпечною – так міркували ми перед походом на виборчу дільницю.

Результати цього походу ми з вами тепер бачимо на власні очі. І можемо досить впевнено передбачити наше світле майбутнє.

Політологи останнім часом люблять мусувати тему про те, що перемога Януковича не є безсумнівною, що він вимушений буде рахуватися з  думкою виборців Тимошенко і так далі. Але у слово „перемога” біло-сині вкладають стільки темпераменту, стільки зверхності, що можна зробити висновок – йдеться радше про завоювання. І лихо переможеним – тобто нам.

Підтвердження цієї думки не змусило на себе чекати. Ще не відбулася інавгурація, а серед Києва на Хрещатику почалися справжні багатосерійні бойові дії – молодики в чорному з другої спроби захопили книгарню „Сяйво”, побили книгарів, поливали людей окропом, труїли газом при повному сприянні з боку міліції. Будинок Актора попередили про виселення, а на кіностудію Довженка знову наїхали. Це, так би мовити, приказка – заспів до майбутньої гуманітарної політики.

Тому дозвольте не повірити, що хтось з табору Януковича зважатиме на думку переможених. Знаєте, як роз’їздяться машини на вузьких засніжених дорогах Донеччини? Якщо водії є добрими знайомими – кидають монетку, якщо ні – проїжджає сильніший. Мова, звісно, не про звичайних людей, а про „господарів краю” на чорних джипах. Тож ні про яку милість чи, не дай Боже, врахування думки не йдеться і не йтиметься, облиште навіть мріяти.

Однак президентська гілка влади, яку протягом п’яти років старанно підпилювали як Тимошенко, так і Янукович, репнула саме у той момент, коли ці двоє спробували на неї залізти. Як то кажуть, хто б міг подумати? Влада перегризлася неначе голови у невихованого дракона. А поки ці голови нищать одна одну у простих людей є шанс на порятунок.

І засоби порятунку доведеться створювати нам самим. Це – не заклик і не агітація. На часі створення загонів самооборони, які зможуть швидко мобілізуватися і захищати нас від розбійників, які сидять у владі або нею прикриваються. При кожній земельній ділянці, на кожній вулиці, у кожному селі та райцентрі.

Згадайте, що Україна – найдавніша демократія. І підтвердження цьому – наш герб – тризуб, вила-трійчатка, якими виганяли у давни часи поганих князів, на які піднімали несумлінну козацьку старшину.

Власне, на цьому все – ну, хіба що додати кілька зауважень та оптимістичну кінцівку.

Зауваження перше, до молодої гіпер-скептичної інтелігенції: шановні колеги, цинізм цього року виходить з моди. До влади прийшли такі циніки, що вам до них далеко.

Зауваження друге, до виробників сільськогосподарського інструменту: враховуючи добрі види на врожай, цього року варто збільшити замовлення на виготовлення вил.

Зауваження третє, до політиків: подивіться, будь ласка, на тризуб, який висить у вас на стінах та зрозумійте, що треба зупинитися.

Я бачите, ми – таки справді оптимісти.