Всіх, хто хоче спробувати цю страву, запрошуємо у суботу 19.12.09 з 14.00 до 15.00 на виставку “Книжковий світ” до експоцентру “Спортивний” (вул. Фізкультури,1)

Вислів «книжкова кухня» ми звикли сприймати в переносному значенні, розуміючи під ним процес творення книжкових шедеврів. Однак не всі знають, що, наприклад, Олександр Дюма, романами якого зачитуються у всьому світі, був автором не менш популярної у Франції кулінарної книги.

Українські письменники вирішили на власному досвіді довести, що талановита людина талановита в усьому – у тому числі й кулінарії. Тож у другому виставковому залі організатори ХІІ Київського книжкового ярмарку (який працюватиме 18-20 грудня, у експоцентрі „Спортивний”: вул. Фізкультури, 1, ст.м. Республіканський стадіон) розмістять справжню КУХНЮ, яка буде майданчиком для приготування письменницьких страв та ПРЕЗЕНТАЦІЙ КУЛІНАРНИХ КНИЖОК

Отже, щодня протягом “Книжкового світу”

ПИСЬМЕННИКИ ГОТУВАТИМУТЬ СВОЇ ФІРМОВІ СТРАВИ ТА ЧАСТУВАТИМУТЬ НИМИ ВІДВІДУВАЧІВ ЯРМАРКУ

Не пропустіть:

ДАША МАЛАХОВА, автор кулінарної книги «Картата потата» та ведуча кулінарної передачі на «Інтері», приготує для відвідувачів виставки свої фірмові мафіни.

ІРЕНА КАРПА почастує вас екзотичною стравою "Курка-карі з зіра-рисом та палак паніром"

Готуватимуть свої фірмові страви письменник Андрій Курков, директор виставкової компанії «Медвін» Едвін Задорожній. А видавництво Балтія-друк представить Лідію Артюх та її «Деруни в етнічному стилі» за книгою "Традиційна українська кухня в народному календарі".

Заплановано також презентації кулінарних книжок від найкращих українських видавництв з дегустацією найсмачніших страв. Слідкуйте за нашими анонсами, та програмою тут: http://vsiknygy.net.ua/afisha/?event_id=53

Контактна особа: Оксана Левицька, 097 788 18 45, 044 467 50 24, ksenka77@gmail.com

Всіх, хто хоче спробувати цю страву, запрошуємо у суботу 19.12.09 з 14.00 до 15.00 на виставку “Книжковий світ” до експоцентру “Спортивний” (вул. Фізкультури,1)

Вислів «книжкова кухня» ми звикли сприймати в переносному значенні, розуміючи під ним процес творення книжкових шедеврів. Однак не всі знають, що, наприклад, Олександр Дюма, романами якого зачитуються у всьому світі, був автором не менш популярної у Франції кулінарної книги.

Українські письменники вирішили на власному досвіді довести, що талановита людина талановита в усьому – у тому числі й кулінарії. Тож у другому виставковому залі організатори ХІІ Київського книжкового ярмарку (який працюватиме 18-20 грудня, у експоцентрі „Спортивний”: вул. Фізкультури, 1, ст.м. Республіканський стадіон) розмістять справжню КУХНЮ, яка буде майданчиком для приготування письменницьких страв та ПРЕЗЕНТАЦІЙ КУЛІНАРНИХ КНИЖОК

Отже, щодня протягом “Книжкового світу”

ПИСЬМЕННИКИ ГОТУВАТИМУТЬ СВОЇ ФІРМОВІ СТРАВИ ТА ЧАСТУВАТИМУТЬ НИМИ ВІДВІДУВАЧІВ ЯРМАРКУ

Не пропустіть:

ДАША МАЛАХОВА, автор кулінарної книги «Картата потата» та ведуча кулінарної передачі на «Інтері», приготує для відвідувачів виставки свої фірмові мафіни.

ІРЕНА КАРПА почастує вас екзотичною стравою "Курка-карі з зіра-рисом та палак паніром"

Готуватимуть свої фірмові страви письменник Андрій Курков, директор виставкової компанії «Медвін» Едвін Задорожній. А видавництво Балтія-друк представить Лідію Артюх та її «Деруни в етнічному стилі» за книгою "Традиційна українська кухня в народному календарі".

Заплановано також презентації кулінарних книжок від найкращих українських видавництв з дегустацією найсмачніших страв. Слідкуйте за нашими анонсами, та програмою тут: http://vsiknygy.net.ua/afisha/?event_id=53

Контактна особа: Оксана Левицька, 097 788 18 45, 044 467 50 24, ksenka77@gmail.com

З 10 по 13 вересня під час щорічного Форуму видавців у Львові кожен охочий зможе купити новий роман братів Капранових "Зоряний вуйко". Шукайте на стендах видавництва "Зелений Пес"!

Літературна “Країна Мрій” триватиме два дні!!!

27 та 28 червня з 12.00 до 19.00 біля музею ім. І. Гончара (вул. Мазепи,29) на відвідувачів Літературної Країни Мрій чекають:

- Книжковий ярмарок

- Майстер-класи з друкарської справи, варіння паперу, каліграфії, палітурення та ілюстрування книжок

- Ворожіння на книжках

- Література етнічних спільнот України: кримсько-татарської, гагаузької, грецької та урумської

- Етно-слем — перший в історії поетичних змагань

- Співана поезія та зустрічі з відомими письменниками і поетами

- Казки від Сашка Лірника

- Еко-урок від українських літературних зірок та багато іншого

Відкриватиме Літературну Країну Мрій майстер-клас з варіння паперу, палітурення книжок та друкарства! Майстер Сергій Алексєєнко покаже, як зварити папір в домашніх умовах, переплести книжку власноруч, та надрукувати листівку за допомогою підручних засобів. Майстер-клас проходитиме 27-го та 28-го з 14.00 до 17.00. Літературна сцена (дворик Музею І. Гончара, вул. І. Мазепи, 29) працюватиме два дні з 15.00 – 18.00. Оскільки 28-ме червня — це День Молоді, то на літературній сцені цього дня буде представлена Молода Література України. Програма літературної сцени подана нижче.

Книжковий Ярмарок протягнеться від музею Гончара до Алеї Майстрів — книжкові майстри запропонують відвідувачам книжки на будь-який смак.

На міні-сцені “Кляса” відбуватиметься:

- ворожіння на книжках: для охочих дізнатися своє майбутнє досвідчені письменниці-ворожки передбачатимуть майбутнє по у віршах та прозі;

- майстер-клас з каліграфії: Ольга Верменич навчить охочих українського скоропису;

- майстер-клас з ілюстрування книжок: художниця Тетяна Горюшина навчатиме техніки роботи з пастеллю.

На міні-сценах “Рибальський курінь” та “Перелаз” 27-го а 28-го з 14.00 до 18.00 відбуватимуться презентації книжок, виступи найвідоміших поетів та письменників а також майстрів співаного слова.

Відомі дитячі письменники також візьмуть участь у заході “Еко-урок від українських зірок”: Леся Вороніна та Іван Андрусяк зачитають свої казки з екологічним підтекстом.

В рамках “Сліва-фест”.

28 квітня – “На літературній мапі - Хмельницький”:

о 12.00.

м. Хмельницький, зала редакції муніципальної газети “Проскурів” (вул. Прибузька, 2) –

Прес-конференція. Учасники – Брати Капранови і Сергій Пантюк.

о 17.30

м. Хмельницький, Міський будинок культури (вул. Проскурівська, 43) –

надзвичайне поетично-музично-видавниче дійство, у програмі якого:

- виступ відомих письменників, видавців та громадських діячів – Віталія та Дмитра Капранових (м.Київ);

- презентація нової книги письменника, публіциста та літературознавця Богдана Теленька “Галицька рапсодія”;

- презентація “Видавництвом Сергія Пантюка” нових книжок із серії “Бібліотека сайту “Інша література” - за участю авторів – поеток з м. Дунаївці Людмили Веселої та Ольги Остапчук і колишнього кам’янчанина, поета і барда, лідера гурту “Пропала грамота” Павла Нечитайла.

Почесні учасники дійства – автори і виконавці власних пісень – Ігор Білий, Володимир Смотритель, Віктор Цимбалюк, Олександр Янцаловський; молоді, але вже знані поетки Ельвіра Молдован і Тетяна Землякова (усі з Хмельницького).

29 квітня – “Нас зустрічає Кам’янець-Подільський”:

о 10.35

м. Кам’янець-Подільський, актова зала Центрального корпусу Кам’янець-Подільського національного університету ім. І.Огієнка (вул. Огієнка, 61)

– надзвичайне поетично-музично-видавниче дійство, у програмі якого:

- виступ відомих письменників, видавців та громадських діячів – Віталія та Дмитра Капранових (м.Київ), презентація їхньої культурно-мистецької діяльності;

- презентація “Видавництвом Сергія Пантюка” нових книжок із серії “Бібліотека сайту “Інша література” - за участю авторів – письменника, публіциста та літературознавця Богдана Теленька з Хмельницького, поеток з м. Дунаївці Людмили Веселої та Ольги Остапчук і “серцем кам’янчанина”, поета і барда, лідера гурту “Пропала грамота” Павла Нечитайла.

Почесні учасники дійства – гурт “Тутті-фрутті”, автор і виконавець власних пісень – Ігор Білий, молоді, але вже знані поети Ельвіра Молдован (Хмельницький) і Андрій Нечитайло (Кам’янець-Подільський).

о 13.00

м. Кам’янець-Подільський, конференц-зала (ауд. 208) Центрального корпусу Кам’янець-Подільського національного університету ім. І.Огієнка (вул. Огієнка, 61)

– Брифінг для журналістів учасників акції – Братів Капранових, Сергія Пантюка і Павла Нечитайла

о 13.30

там само – майстер-клас для талановитої молоді з університету і не тільки.

30 квітня – “Чернівецькі мистецькі гостини”.

година та аудиторія уточнюються

Філологічний факультет Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича, вул. Коцюбинського, 2 (VI корпус)

– зустріч мандрівників зі студентством;

16.00

Будинок естетики та дозвілля (вул. Шепетівська, 5)

– виступи Братів Капранових, Сергія Пантюка і Павла Нечитайла на церемонії оголошення результатів VIII Літературного конкурсу імені Вадима Коваля;

– презентація книжок

Інформаційні партнери акції – “Інша література” (www.inlit.com.ua), “Друг читача” (www.vsiknygy.net.ua) та численні місцеві видання, яким організатори щиро дякують за розуміння і підтримку.

 

Спеціалізація: сучасна література українською - вітчизняні автори та переклади.

Видавництво "Зелений пес" народилось разом із ХХІ століттям. І на цей час є одним із найпрогресивніших видавництв в Україні. Наша читацька аудиторія постійно збільшується, а разом з нею ростуть і наші тиражі. Не дивлячись на молодий вік, ми вже досягли значних успіхів у виданні популярної української літератури. У нас Ви знайдете книжки на всі смаки і для різного віку.

Офіційний сайт видавництва www.greenpes.com

"Друг читача - книжковий інформаційний ресурс. Ми знайомимо читачів з книжковими новинами України на світу, з українськими та закордонними письменниками, новинами видавництв, допомогаємо зорієнтуватися у нових книжках."

Електронна версія газети на сайті www.vsiknygy.net.ua.

Проект був започаткований у 2005 році як творча лабораторія для письменників, критиків і читачів. Зараз функціонує:

1. як літературний сайт - gak.com.ua – територія, цілком придатна для вільної самореалізації усіх бажаючих, перебуваючи на якій, ви дістанете змогу не лише донести власне творіння до величезної кількості відвідувачів світової Мережі, а й майже відразу отримати безпосередню реакцію і обґрунтовану критику у вигляді рецензій і коментарів.

2. як літературний альманах – перше число якого має назву «digital Романтизм» – селективний друкований орган, ідейне й естетське утворення, мета якого відібрати найцікавіше і впорядкувати його якнайкраще, а потім представити широкому загалу зацікавлених читачів.

Обидва втілення проекту перебувають у прямій і непрямій залежності один від одного, обидва є відкритими для інтерпретації і комунікації, обидва запрошують до співучасті всіх бажаючих, обидва зацікавлені в подальшому розвитку мережевої і немережевої української літератури.

Проект "100 тисяч книжок", учасниками якого є книготорговельні компанії "Джерела М" та "Самміт-книга", покликаний створити за три роки шістнадцять регіональних книжкових складів, які торгуватимуть книжками українських видавництв.

Ці склади обслуговуватимуть місцеві книгарні, контролюватимуть продажі і робитимуть допоставки літератури, співпрацюватимуть з ініціативними підприємцями, що продають книжки у районних центрах.

Проект реалізується за підтримки програми МАТРА Міністерства закордонних справ Нідерландів, Міжнародного фонду "Відродження" і Fund for Central and East European Book Projects, Amsterdam.

Книжкові сезони щомісяці проводить газета "Друг Читача". Це канал постійного зв’язку між літературним світом, персонами, причетними до літературного життя країни та громадськістю і пресою. Уперше – вся книжкова інформація з перших рук!

Більше інформації на сайті http://vsiknygy.net.ua/

30 листопада у приміщенні Культурного центру НАУКМА в Києві відбулися Надзвичайні збори “Україна – зона культурного лиха”.

Участь у зборах взяло 679 делегатів з усіх областей України. Єдиним винятком стала Хмельницька область, з якої на збори не приїхало жодної людини.

Учасники Зборів оголосили Україну зоною культурного лиха і погодилися, що Збори стануть стартовою точкою у боротьбі з ним.

Більше інформації про збори та діяльність Оргкомітету тут: www.cultura.net.ua.

30 квітня у Чернівцях відбувся щорічний музично-літературний фестиваль «Дефіляда авторів», під час якого традиційно було названо дипломантів і лауреата літературного конкурсу імені Вадима Коваля та запрезентовано книжку переможця. Лауреатом цього року стала молода поетка з Чернівців Єлена Даскал. Збірка її віршів «Румба з команданте» вийшла друком у видавництві «Книги – ХХІ». Книжка складається з двох розділів. До першого розділу «Сузір’я червоного перцю» увійшли силабо-тонічні вірші, до другого – «Дитина Куби» – верлібри.

Відзначило журі й інших учасників конкурсу в різних номінаціях. Диплом старшої вікової групи у номінації «Поезія» отримала Наталія Єрьоменко, у «Прозі та драматургії» цілком сформованим романом заявила про себе Наталя Угринчук, дипломанткою у ще неіснуючій номінації «Дитяча література» (за словами організаторів, наступного року цю номінацію додадуть до конкурсного переліку) стала Олена Божик, а у наймолодшій віковій групі – Оксана Андроник.

Спеціальними гостями фестивалю були відомі видавці-письменники брати Капранови та видавець-поет Сергій Пантюк, який власне і привіз Капранових до Чернівців. Крім приємності, їхній потрійний візит виявився ще й корисним для учасників конкурсу: усі дипломанти отримали сертифікати на право опублікувати свої твори на Пантюковому сайті «Інша література», а Капранови як видавці обіцяли прочитати роман Наталі Угринчук «У вовківні» і подумати про можливість надрукувати його у своєму видавництві. Але перш ніж спеціальні гості заволоділи увагою публіки, Відділ у справах сім’ї та молоді Чернівецької міськради встиг здивувати глядачів у, так би мовити, менш приємний спосіб.

Років 150 тому Гюстав Флобер писав, що в питаннях літератури й мистецтва влада споконвіку була і залишається дурною – будь-де і будь-яка влада. Мав рацію. Зокрема дурість влади полягає в нерозумінні того, що вона повинна робити, а чого – в жодному разі. Влада хоче допомогти юним талантам? Прекрасно. Все, чим вона може допомогти, – це знайти кошти і доручити справу компетентним людям. Але вчинити так – значить спростувати слова Флобера. А спростовувати Флобера влада не хоче, тому починає пхати свого носа в «художню частину» – наприклад, запрошуючи нібито поета з Кривого Рогу Вадима Ільїна. Він же – лікар, він же – фахівець із вірусних тропічних інфекцій, він же – повний співець Буковини, який у своїх графоманських одах не забув згадати ні Яна Табачника, ні Арсенія Яценюка, ні мера Федорука, ні трембіти з русалками та «щезнами» («поет», мабуть, мав на увазі щезників, але заради рими трохи підправив міфічних істот).

Не знаю, який з Ільїна лікар. Можливо, цілком професійний. Також може бути, що він дуже добра людина. Проблема однак у тому, що поезії до інших людських чеснот діла немає: поезія оселяється там, де хочеться їй, а не там, де хочеться владі. Як наслідок, бажаючи зробити добре Ільїну за «оспівування» Буковинського краю, влада виставила його на посміх, і лише завдяки вихованості присутніх у залі глядачів читання криворізьких віршів не переросло у скандал з яйцями і помідорами. У зв’язку з чим виникає запитання до відповідальних за справи сім’ї та молоді осіб: якого виховного ефекту ви досягли, товариші? Ви ж прямо натякнули юним літераторам: не треба писати талановито, треба писати так, щоби сподобатися чиновникам – і буде вам щастя. А далі нарешті виступали Пантюк з віршами та Капранови, які, крім кількох прозових текстів, продемонстрували публіці процес топлення відьом – з діючими моделями ставка, українського села та українських жінок, довівши таким чином свою теорію про те, щовпродовж століть в Україні усіх чесних жінок потопили, а залишилися самі відьми. У зазначеному вище контексті вечора мимовільно подумалося, що потопили справді не тих.

З приводу молодої української літератури загалом і чернівецької зокрема брати Капранови сказали таке: «Зараз взагалі є дуже сильна молода поезія. І те, що ми почули у вас у Чернівцях, – не виняток. Але поетам треба зрозуміти, що поезія так само вимагає роботи, як і проза. Один раз видати із себе все – цього замало. У кожної людини є певний потенціал, певний життєвий досвід, і як правило, це все кидається у першу книжку, а далі – все. Людей, які талановито дебютували, у нас дуже багато. Людей, які зробили добре другу книжку, мало, а людей, які б зробили талановито ще й третю книжку, майже взагалі немає. Тому що творчість вимагає постійної роботи. Хто це зрозуміє від самого початку, той зможе дійти до справжніх успіхів… Взагалі, коли творчі люди щось роблять, вони мають на меті когось вразити, чиєсь серце, душу, голову. Можна вразити одну людину, можна – п’ятьох, можна намагатися вразити мільйони. А коли ти хочеш вразити, ти повинен мати чим стріляти. Оце ось вміння «вистрелити» свої думки, донести їх туди, куди ти цілиш, – це і є, власне, майстерність літератора. Усі сьогоднішні дипломанти однозначно є талановитими, але сказати, що талант їм щось гарантує, не можна. Талант ніколи нічого не гарантував і сьогодні не гарантує. Зрештою, все залежить від самих конкурсантів: хто зможе віддати усього себе літературі, той чогось досягне».

На цій оптимістичній ноті брати й поїхали. А нам залишається чекати наступного конкурсу – з новими юними талантами і заслужено запрошеними гостями.

Наталя КРАСКО

http://www.molbuk.com

30 квітня у Чернівцях відбувся щорічний музично-літературний фестиваль «Дефіляда авторів», під час якого традиційно було названо дипломантів і лауреата літературного конкурсу імені Вадима Коваля та запрезентовано книжку переможця. Лауреатом цього року стала молода поетка з Чернівців Єлена Даскал. Збірка її віршів «Румба з команданте» вийшла друком у видавництві «Книги – ХХІ». Книжка складається з двох розділів. До першого розділу «Сузір’я червоного перцю» увійшли силабо-тонічні вірші, до другого – «Дитина Куби» – верлібри.

Відзначило журі й інших учасників конкурсу в різних номінаціях. Диплом старшої вікової групи у номінації «Поезія» отримала Наталія Єрьоменко, у «Прозі та драматургії» цілком сформованим романом заявила про себе Наталя Угринчук, дипломанткою у ще неіснуючій номінації «Дитяча література» (за словами організаторів, наступного року цю номінацію додадуть до конкурсного переліку) стала Олена Божик, а у наймолодшій віковій групі – Оксана Андроник.

Спеціальними гостями фестивалю були відомі видавці-письменники брати Капранови та видавець-поет Сергій Пантюк, який власне і привіз Капранових до Чернівців. Крім приємності, їхній потрійний візит виявився ще й корисним для учасників конкурсу: усі дипломанти отримали сертифікати на право опублікувати свої твори на Пантюковому сайті «Інша література», а Капранови як видавці обіцяли прочитати роман Наталі Угринчук «У вовківні» і подумати про можливість надрукувати його у своєму видавництві. Але перш ніж спеціальні гості заволоділи увагою публіки, Відділ у справах сім’ї та молоді Чернівецької міськради встиг здивувати глядачів у, так би мовити, менш приємний спосіб.

Років 150 тому Гюстав Флобер писав, що в питаннях літератури й мистецтва влада споконвіку була і залишається дурною – будь-де і будь-яка влада. Мав рацію. Зокрема дурість влади полягає в нерозумінні того, що вона повинна робити, а чого – в жодному разі. Влада хоче допомогти юним талантам? Прекрасно. Все, чим вона може допомогти, – це знайти кошти і доручити справу компетентним людям. Але вчинити так – значить спростувати слова Флобера. А спростовувати Флобера влада не хоче, тому починає пхати свого носа в «художню частину» – наприклад, запрошуючи нібито поета з Кривого Рогу Вадима Ільїна. Він же – лікар, він же – фахівець із вірусних тропічних інфекцій, він же – повний співець Буковини, який у своїх графоманських одах не забув згадати ні Яна Табачника, ні Арсенія Яценюка, ні мера Федорука, ні трембіти з русалками та «щезнами» («поет», мабуть, мав на увазі щезників, але заради рими трохи підправив міфічних істот).

Не знаю, який з Ільїна лікар. Можливо, цілком професійний. Також може бути, що він дуже добра людина. Проблема однак у тому, що поезії до інших людських чеснот діла немає: поезія оселяється там, де хочеться їй, а не там, де хочеться владі. Як наслідок, бажаючи зробити добре Ільїну за «оспівування» Буковинського краю, влада виставила його на посміх, і лише завдяки вихованості присутніх у залі глядачів читання криворізьких віршів не переросло у скандал з яйцями і помідорами. У зв’язку з чим виникає запитання до відповідальних за справи сім’ї та молоді осіб: якого виховного ефекту ви досягли, товариші? Ви ж прямо натякнули юним літераторам: не треба писати талановито, треба писати так, щоби сподобатися чиновникам – і буде вам щастя. А далі нарешті виступали Пантюк з віршами та Капранови, які, крім кількох прозових текстів, продемонстрували публіці процес топлення відьом – з діючими моделями ставка, українського села та українських жінок, довівши таким чином свою теорію про те, щовпродовж століть в Україні усіх чесних жінок потопили, а залишилися самі відьми. У зазначеному вище контексті вечора мимовільно подумалося, що потопили справді не тих.

З приводу молодої української літератури загалом і чернівецької зокрема брати Капранови сказали таке: «Зараз взагалі є дуже сильна молода поезія. І те, що ми почули у вас у Чернівцях, – не виняток. Але поетам треба зрозуміти, що поезія так само вимагає роботи, як і проза. Один раз видати із себе все – цього замало. У кожної людини є певний потенціал, певний життєвий досвід, і як правило, це все кидається у першу книжку, а далі – все. Людей, які талановито дебютували, у нас дуже багато. Людей, які зробили добре другу книжку, мало, а людей, які б зробили талановито ще й третю книжку, майже взагалі немає. Тому що творчість вимагає постійної роботи. Хто це зрозуміє від самого початку, той зможе дійти до справжніх успіхів… Взагалі, коли творчі люди щось роблять, вони мають на меті когось вразити, чиєсь серце, душу, голову. Можна вразити одну людину, можна – п’ятьох, можна намагатися вразити мільйони. А коли ти хочеш вразити, ти повинен мати чим стріляти. Оце ось вміння «вистрелити» свої думки, донести їх туди, куди ти цілиш, – це і є, власне, майстерність літератора. Усі сьогоднішні дипломанти однозначно є талановитими, але сказати, що талант їм щось гарантує, не можна. Талант ніколи нічого не гарантував і сьогодні не гарантує. Зрештою, все залежить від самих конкурсантів: хто зможе віддати усього себе літературі, той чогось досягне».

На цій оптимістичній ноті брати й поїхали. А нам залишається чекати наступного конкурсу – з новими юними талантами і заслужено запрошеними гостями.

Наталя КРАСКО

http://www.molbuk.com

“Заздрю”, – есемеснув Курков.

Це сталося. Українські письменники відмили свої тіла і душі у святій воді Йордану-Дніпра. 19 січня, як і обіцялося, відбулася акція “Письменники в ополонці”, яка викликала велику цікавість преси – як телеканалів, так і друкованих ЗМІ. Випадкові купальщики та купальниці злякано озиралися на теле- і фотокамери, які юрмилися біля ополонки. Кожен відчував себе зіркою Голівуду – ніяк не менше, адже варто було взяти рушник та підійти до води, одразу з усіх боків лунали клацання фотоапаратів. Тільки дуже мужня (або навпаки – жіночна) людина могла зважитися на купання у такій атмосфері.

Однак ніхто (за винятком Бориса Гуменюка) не злякався. Гуменюк, до речі, теж не злякався, але купатися не став. Невеличка промова на початку, коментарі у підсумку – а чого іще бажати письменнику? Якби-то презентація книжки збирала стільки преси, га?

Отже попри скепсис, попри звинувачення у аморальності, які час від часу лунали (хоча що може бути аморального у стародавньому обряді?) українські письменники вкотре продемонстрували свою рішучість і єдність.

Учасник купань з 2004-го року, Андрій Курков, який мав прилетіти з Парижу о 10-30, на жаль, затримався з вильотом і мусив спостерігати здалеку за допомогою СМС-послуги. Отримавши докладний звіт про подію, він повідомив: “Заздрю”. Лаконічно і по суті, як годиться таланту. Подібне повідомлення міг написати кожен, хто не був цього дня у ополонці. І взагалі, скепсис, недовіра та гріхи минулого року пішли за водою, залишивши нам натхнення та свіжість.

Брати Капранови, Сергій Пантюк, Дмитро Стус, Дмитро Лазуткін, співробітники видавництва “Зелений Пес”, друзі та читачі, які разом занурилися у Дніпро, бажають усім приєднатися до процесу наступного року. Перемоги над кризою починаються з перемоги над собою.

Той, хто жодного разу не купався, не зрозуміє, що це таке. Отже, шановні, набирайтеся мужності та готуйтеся до наступного року.

А поки – невеличкий маніфест, який надихав учасників та гостей:

Купатися чи не купатись?

Ця сакральна проблема рано чи пізно постає перед кожним.

Що краще – залишити на своїй душі і тілі сліди минулих свят чи враз змити їх у ополонці та іти у новий творчий рік сповненим наснаги?

Чи нести на собі далі вантаж святкових гріхів, а чи одним махом позбутися їх?

Наші прадіди омивали свої тіла у цих священних водах.

Христос хрестився у річці саме цього дня, хоч це і не доведено істориками.

І саме сьогодні попи занурюють свої хрести у воду, набираючись у неї святості на цілий рік.

“Що робити?”

“Чи є ми тремтливими тварями, а чи все-таки маємо право?”

Відповідь на ці та інші класичні питання можна знайти тільки в ополонці.

Що дасть нам більший творчий поштовх, ніж перемога над собою?

Отже, купатися чи не купатись?

Кожен вирішує сам для себе, коли підходить до ополонки.

 

До річниці Надзвичайних зборів “Україна – зона культурного лиха” оргкомітет підготував коштовний подарунок київській владі. Фотоальбом знищених нею книгарень передано до КМДА під час проведення конференції “Сталкери в ЗОНІ культурного лиха”.

Виявляється, Київ не завжди був книжковою пусткою. 1991-го року в ньому було 84 книгарні – одна на 23 тисячі мешканців. У додатку ви можете подивитися повний їх список з адресами та назвами – інформація сама по собі унікальна. Можливо, ви були клієнтом однієї з них.

Проте перерозподіл власності, який активно відбувався усі ці роки, торкнувся передусім найменш захищеної сфери, зокрема культури. За старими адресами у Києві збереглося з десяток книгарні – усі решта не пережили незалежності, яка виявилася не тільки політичною, але й незалежністю від культури.

Відповідальність за це лежить передусім на людях, які обіймали посаду міського голови – панах Салієві, Косаківському, Омельченку та Черновецькому. В середньому на одного голову припадає таким чином два десятки вбитих книгарень, чималий здобуток, чи не так?

Звичайно, тут не обійшлося без бізнесменів, які часто “замовляли” зручне приміщення – саме за такою схемою відбувалися події навколо книгарні “Знання”, яку завдяки громадські активності поки не вдалося добити. Саме тому оргкомітет Зборів висловлює свою “подяку” не тільки мерам, але й тим, хто тепер мешкає у приміщеннях загиблих книгарень.

В результаті сьогодні, коли населення Києва збільшилося фактично удвічі, його обслуговують лише чотири десятки книгарень, і одна припадає на 100 тисяч жителів! Для порівняння: у Східній Європі цей показник складає 1 на 10 тисяч. І після цього влада ще наважується говорити про те, що українці мало читають. А як, скажіть, їм читати, коли за книжкою треба їхати бозна-куди? У той час, коли пиво продається на кожному кроці.

Фотоальбом супроводжує мапа книжкового Києва з позначенням усіх книгарень – загиблих, живих та нових, для того, щоб чиновники отримали наочне свідчення, адже судячи з їхнього поводження з книгарнями, читати вони не вміють.

Друкований варіант альбому передано до КМДА, електронний – журналістам, ви також зможете скачати його на сайті Зборів “Україна – зона культурного лиха” для того, щоб розповсюдити серед своїх знайомих. Видання того варте.

Оргкомітет обіцяє незабаром видати невеличкий наклад цього альбому для того, щоб роздати його депутатам, чиновникам та іншим потенційним книговбивцям для застереження.

Ідея створити “мартиролог” замучених книгарень належить голові Асоціації книговидавців та книгорозповсюджувачів Львівщини Михайлові Ватуляку. Він восени цього року представив фотоальбом “Реквієм по львівських книгарнях” на львівських Зборах “Україна – зона культурного лиха”. Перегляд його шокує. Ми, звісно, звикли, що в культурі негаразд, але коли бачиш усі ці факти, зібрані в одному місці, буквально холодіють руки.

Ініціативу Михайла Ватуляка підхопили кияни, і вони запрошують приєднуватися мешканців інших міст – вийдіть на вулицю, сфотографуйте будинки, де колись були книгарні та зробіть свій альбом. Це зовсім не складно, треба тільки мати цифровий фотоапарат та старий телефонний довідник – саме з нього можна довідатися адреси книжкових магазинів. Такий альбом треба подарувати місцевій владі, а разом усі ці альбоми складуть картину книжкової України, знищеної владою. Це буде нашою вимогою до можновладців: відновити знищене, повернути втрачене, повернути українців книжки, а книжки до українців.

Книгарні Києва станом на 1991 рік. Ви знаєте, що тепер на їхньому місці:

1. “Мистецтво”, вул. Хрещатик, 26

2. “Ноти”, вул. Хрещатик, 24

3. “Зміна”, вул. Хрещатик, 15

4. “Планета”, вул. Хрещатик, 30

5. “Знання”, Хрещатик, 44

6. “Технічна книга №1”, вул. Богдана Хмельницького, 39

7. “Ноти”, вул. Богдана Хмельницького, 31

8. “Передплатні видання”, вул. Богдана Хмельницького, 10

9. Філія “Передплатних видань”, вул. Жилянська, 14

10. “Книги”, вул. Хорива, 31

11. “Книги”, Чоколовський бульвар, 20

12. “Книги”, Брест-Литовський проспект, 144

13. “Медична книга”, Велика Васильківська, 25

14. “Сяйво”, Велика Васильківська, 6

15. “Поезія”, вул. Михайлівська, 2

16. Філія книгарні “Поезія”, Майдан Незалежності

17. “Пропагандист”, вул. Велика Васильківська, 2

18. “Спортивна книга”,вул. Велика Васильківська, 48

19. “Будівельна книга”, вул. Велика Васильківська, 51

20. “Дніпро”, вул. Володимирська, 42

21. “Сучасник”, проспект Перемоги, 29

22. “Сучасник”, проспект Перемоги, 21

23. “Книга поштою”, вул. Пирогова, 4

24. “Книга поштою”, вул. Попудренка, 26

25. “Книжковий світ”, вул. Дмитрівська, 2

26. “Методична книга”, вул. Ярославська, 30

27. “Методична книга”, вул. Спасська, 6

28. “Абзац”, вул. Рейтарська, 21/13

29. “Книги”, вул. Артема, 25

30. “Книги”, вул. Іжакевича, 10

31. “Універсальний книжковий магазин”, вул. Олени Теліги, 35

32. “Книги і канцтовари”, вул. Костянтинівська, 12

33. “Книги і канцтовари”, вул. Мельникова, 1

34. “Книги і канцтовари”, вул. Московська, 15

35. “Книги і канцтовари”, вул. Севастопольська, 12

36. “Книги”, Івана Кудрі, 31

37. “Букініст”, проспект Перемоги, 116

38. “Букініст”, вул. Велика Васильківська, 43

39. “Книга”, вул. Василя Липковського, 102/7

40. “Книги”, вул. Бастіонна, 8/5

41. “Ювілейний”, Голосіївський проспект, 37/43

42. “Книги”, вул. Алма-Атинська, 99/2

43. “Книги”, вул. Серафимовича, 7-А

44. “Книги”, вул. Щербакова, 37

45. “Книги”, вул. Вишгородська, 30

46. “Книги”, вул. Половецька, 12/42

47. “Книги”, вул. Гарматна, 20

48. “Книголюб”, вул. Жилянська, 41

49. “Книги і канцтовари”, вул. Велика Васильківська, 134

50. “Книги”, проспект Відрадний, 24

51. “Книги”, вул. Борщагівська, 128

52. “Іноземна література”, вул. Велика Васильківська, 48

53. “Універсальний книжковий магазин”, вул. Фрунзе, 126/2

54. “Науково-технічна книга”, вул. Будівельників, 4

55. “Академкнига”, вул. Богдана Хмельницького, 42

56. “Будинок військової книги”, бульвар Лесі Українки, 22

57. “Передплатні видання”, бульвар Шевченка, 10

58. Універсальний книжковий магазин, вул. Олени Теліги, 11

59. “Пропагандист”, вул. Кропивницького, 6

60. “Універсальний книжковий магазин”, проспект Космонавта Комарова, 38/57

61. “Сільськогосподарська література”, Голосіївський проспект, 128

62. “Книги”, вул. Полковника Потєхіна, 3-А

63. “Універсальний книжковий магазин”, проспект Возз’єднання, 1

64. “Універсальний книжковий магазин”, проспект Гагаріна, 13

65. “Книги”, вул. Бойченка, 5

66. “Книги”, вул. Маршала Жукова, 26-А

67. “Книги”, бульвар Перова, 14

68. “Книги”, вул. Солом’янська, 39

69. “Книги”, вул. Межова, 26

70. “Книги”, проспект Перемоги, 144

71. “Книги”, вул. Гарматна, 39-В

72. “Книги”, вул. Гната Юри, 5

73. “Книги”, Русанівська набережна, 10

74. “Книга – поштою”, вул. Попудренка, 26

75. “Книга – поштою”, вул. Тулузи, 5

76. “Книга – поштою”, проспект Маршала Рокоссовського, 7

77. “Книга – поштою”, вул. Щорса, 15

78. “Книга – поштою”, вул. Смоленська, 5/1

79. “Універсальний книжковий магазин”, вул. Мате Залки, 3

80. “Універсальний книжковий магазин”, Оболонський проспект, 16

81. “Книги”, проспект Правди, 94

82. “Книги”, вул. Луначарського, 24

83. “Книги”, вул. Велика Васильківська, 134

84. “Книги”, вул. Урицького, 40

Рік тому, 30 листопада 2007 року у Києві відбулися Надзвичайні збори “Україна – зона культурного лиха”. Участь у зборах взяли 679 делегатів з усіх областей України. На зборах більшістю голосів Україну було оголошено зоною культурного лиха, започатковано роботу з формування програми подолання культурного лиха (більше інформації про Збори на сайті www.cultura.net.ua).

У вівторок, 9-го грудня, о 12.30 в прес-центрі «Українські Новини», за адресою вул. Еспланадна, 20 відбулася прес-конференція, де Оргкомітет зборів розповів пресі та громадськості про стан справ і звітував про зроблене.

Восени 2008 року Оргкомітет Надзвичайних зборів «Україна – зона культурного лиха» створив фотоальбом книгарень, знищених у місті Києві з 1991-го року по 2008-й рік. Київ став другим після Львова містом в Україні, де вирішили увічнити пам’ять про знищені книгарні.

З фотографій видно, що там, де раніше були київські книгарні, зараз розташовані банки, салони мобільного зв’язку, магазини одягу, заклади харчування та салони краси. З 1991-го року в Києві закрилося понад 70 магазинів-книгарень і безліч дрібних точок з продажу книг.

В результаті кияни купують книжки просто неба, на ринку під дощем та снігом. У Києві відсутні спеціалізовані книгарні, як-то: нотні, медичної та технічної літератури. Культурна інфраструктура Києва втрачає такий важливий компонент, як книжкові магазини, й це несумісно з прагненням Києва бути європейською столицею. Адже у Лондоні, скажімо, понад 400 книгарень, в той час, як у Києві – ледве за 40.

Створення Книги пам’яті київських книгарень має на меті проаналізувати причини їх масового знищення та знайти механізми збереження не тільки книгарень, але й інших об’єктів культурної інфраструктури столиці.Оргкомітет очікує від київської влади ініціатив з подолання катастрофічної ситуації, що склалася в культурній інфраструктури столиці, саме з цією метою на прес-конференцію було запрошено київського міського голову – Леоніда Черновецького.

ГО “ОПОРА”, яке також входить до Оргкомітету, звітувало про “порятунок” двох театрів: театру “Дивний Замок” (Святошин) та театру “Колесо” (Поділ), а також про перебіг боротьби проти продажу кінотеатру “Жовтень”.

Інтелігенція Одеси та Львова показали себе найактивнішими громадами в справі подолання культурного лиха. Юрій Дикий та Михайло Ватуляк – розказали про досвід боротьби з культурним лихом на місцях. Юрій Дикий подав до суду за бездіяльність на Мінкультуризму та Міноствіти, справа розглядається Одеським окружним адміністративним судом. Михайло Ватуляк розповів, що місцевій інтелігенції вдалося почати співпрацю з владою у захисті книгарень – для цього створено спеціальну комісію.

Учасники прес-конференції:

1.Юрій Дикий - голова місії Давида Ойстраха та Святослава Ріхтера, Одеса.

2.Михайло Ватуляк - Голова Асоціації видавців та книгорозповсюджувачів Львівщини, Львів.

3.Ольга Айвазовська – ГО “Опора”, Київ.

Організатор: Оргкомітет Надзвичайних Зборів “Україна – зона культурного лиха”, ГО “Опора”

Контакт: Уляна Ходорівська – 8 067 328 32 03, 467 50 24, (e-mail: verlag@greenpes.com)

ПРЕС-РЕЛІЗ 1 жовтня 2008р.

КНИЖКОВИЙ ВЕРЕСЕНЬ У “ГЛАВРЕДІ”

У середу, 1 жовтня, об 11-00 у прес-центрі “Главред-медіа” (вул. Стрітенська, 2/8) відбувся “КНИЖКОВИЙ ВЕРЕСЕНЬ” ─ чергова зустріч у рамках “Книжкових сезонів”.

“Книжкові сезони” ─ канал постійного зв’язку між персонами, причетними до літературного життя країни та громадськістю і пресою. Вся книжкова інформація з перших рук! Живе спілкування з авторами найрезонансніших книжок та організаторами найбільших книжкових подій. Анонси найважливіших. Віднині ви ─ в курсі книжкового життя України.

“КНИЖКОВИЙ ВЕРЕСЕНЬ” презентує:

√ Персону місяця

√ Подію місяця

√ Книжку місяця

√ Спеціального гостя місяця

√ Анонс книжкових подій жовтня

ПЕРСОНИ ВЕРЕСНЯ:

Секс-символи сучасної української літератури

Вибори секс-символів сучасної української несподівано для організаторів стали однією з найпомітніших подій Форуму видавців. Про них говорили у теленовинах, писали в газетах, їх обговорювали на сайтах. А отже ми переконалися: питання сексу у літературі сьогодні є на часі.

Але найбільшою несподіванкою для нас став е-мейл від правнука Володимира Сосюри – Олексія Сосюри, у якому він дякував редакції за те, що його прадіда, “славетного українця, обрали як символ романтизму нації”. Нагадаємо, що Володимир Сосюра, так само як Володимир Винниченко, Євген Гуцало, Маруся Чурай, Марко Вовчок та Олена Теліга були названі секс-символами класичної української літератури (див ДЧ № 16 та № 17 за 2008 рік).

Гостям Форуму видавців у Львові (11-14 вересня) та відвідувачам нашого сайту vsiknygy.net.ua належало визначитися: хто з сучасних митців гідний слави секс-символа, хто підхопив естафету класиків.

Ризик ідеї був очевидним – адже українська література має репутацію цнотливої, іноді навіть святенницької, тому ми готові були до неприйняття з боку аматорів книжки, особливо старшого віку. Але із задоволенням констатуємо: ми помилилися. Переважна більшість людей сприйняла ідею з гумором і охоче проголосувала за одну із кандидатур. Всього до скриньок на Форумі потрапило понад 1500 бюлетенів. Наші спостерігачі біля скриньок відзначали, що голосували не тільки молоді й розкуті, але й люди старшого віку, як чоловіки, так і жінки. Дякуємо їм за це.

Оскільки ми не висували жорстких критеріїв для вибору, кожен виборець віддавав свій голос за те, що йому подобається: привабливу зовнішність, еротичні тексти, або за тонке розуміння психології кохання.

Власне, тому ми й не стали визначати абсолютних переможців і оголошуємо трьох лідерів голосування серед жінок і трьох серед чоловіків – так само, як і серед класиків. Знайомтеся, от вони:

СЕКС-СИМВОЛИ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

Ірена Карпа. На перший погляд, перемога Ірени не підлягала сумніву уже після декількох днів голосування на сайті. Але чотири дні Форуму, під час яких було зібрано більшість голосів, могли змінити ситуацію. Втім, гламур у поєднанні з епатажем зробили свою справу. Тож вітаємо Ірену Карпу із заслуженим званням секс-символа і бажаємо не зупинятися на досягнутому.

Марія Матіос. Незважаючи на академічну репутацію пані Марії та серйозні проблеми, які вона піднімає у своїх творах, читачі бачать її серед секс-символів сучасної ураїнської літератури. Інтелігентна, стримана, впевнена в собі Марія Матіос приваблює загадковістю та жіночністю і доводить, що поєднання жінки та високої літератури може бути по-справжньому сексуальним.

Лариса Денисенко є втіленням жіночності і разом з тим авантюризму ─ так само, як і більшість її героїнь. Таємничість і непередбачуваність завжди інтригують, а надто ─ якщо вони приховані під такою привабливою зовнішністю. Можливо, тут теж зіграло роль телебачення – адже Лариса Денисенко є ведучою програми “Документ плюс”, яку тепер сміливо можна переіменувати у “Документ плюс секс-символ”.

Лесь Подерв’янський. Художник, літератор, зірка мистецького бомонду, чия особистість уже встигла стати культовою. Його можуть обожнювати, не сприймати, але ніхто не залишається байдужим до цього епатажного митця. Мабуть, саме сміливість і безсоромність стали тими рисами, які виокремили Подерв’янського з-поміж інших письменників та принесли йому перемогу у голосуванні.

Юрій Винничук. Містифікатора і провокатора, співця галицького еротизму, пана Юрія люблять у Львові. Адже саме голоси львівських читачів принесли йому місце у лідерах рейтингу і звання секс-символа сучасної української літератури.

Дмитро Лазуткін. Дмитро увірвався на третє місце із притаманною спортсменам спритністю, всього на декілька голосів випередивши Любка Дереша. Можливо, це через те, що його аж надто часто показували під час трансляцій Олімпіади з Пекіну? Читачки виявилися небайдужими до спортсменів, які пишуть вірші (чи то до поетів, які цікавляться спотром?).

Секс-символи сучасної української літератури Ірена Карпа та Дмитро Лазуткін охоче поспілкуються з пресою під час “Книжкового вересня”

ПОДІЯ ВЕРЕСНЯ:

Третій міжнародний літературний фестиваль у Львові

Міжнародний літературний фестиваль в рамках Форуму видавців у Львові залишається місцем паломництва читачів з усіх куточків України та авторів майже з цілої Європи.

Цього року він відбувся уже втретє ─ з 11 до 14 вересня близько 150-ти письменників з п´ятнадцяти країн світу тішили своєю присутністю шанувальників сучасної літератури. Вперше фестиваль відвідали автори із Франції, Швеції, Норвегії, Чехії, Швейцарії та Грузії. Провідною темою Фестивалю стала «Література в епоху мас-медіа». Як медіа-світ формує образ сучасної літератури, яким чином упорядковує її канон? Чи, «померши» наприкінці двадцятого століття, автор не воскрес у двадцять першому, але вже як медіа-ікона, торгова марка, логотип з обкладинки? Як змінилася роль критика і критики в еру медіократії? Врешті, як усе це впливає на читача: допомагає йому краще орієнтуватися серед тисяч імен і назв чи навпаки – чинить його об’єктом маніпуляції, бездумним споживачем літературного продукту? Про все це, серед іншого, йшлося на сценах та в кулуарах Фестивалю.

Чи виправдав Фестиваль сподівання організаторів та чи вдалося все ж знайти відповіді на поставлені запитання розповість співкоординатор Фестивалю Остап Сливинський.

КНИЖКА ВЕРЕСНЯ:

“Москалиця” Марії Матіос

За чотири дні Форуму було продано вісім тисяч примірників новинки ─ преса уже охрестила це “тиражним прецедентом”. Безпрецедентним для українського книгоринку є й стартовий тираж новинки – 25 тисяч примірників. А також те, що видавець Василь Гутковський вперше в Україні рекламував Марію Матіос з її “Москалицею” на біґбордах та радіостанціях.

“Моя “Москалиця” – це історія жінки, народженої у 1915 році. Розповідаю про її нелегку долю до 92-річного віку. Ця книга – дивна, як наше з вами життя… Тут – нестандартні ситуації, колізії, люди, прийняття рішень... Одне слово, “неформат”. Мої повісті – важкі й трагічні. Вони – про благородство, помсту, заздрість... Страждаю своїми двома героїнями і не люблю багатьох людей, які є довкола них” ─ розповіла письменниця кореспонденту газети “Високий замок”.

Останніми днями увага преси прикута до “Москалиці” не тільки у зв’язку з рекордними продажами новинки під час Форуму, але й через прискіпування прокуратури до законності реклами книги.

Відділ боротьби з економічною злочинністю прокуратури Львівської області перевіряє документацію у Літературній агенції «Піраміда» щодо розміщення білбордів, на яких рекламується нова книжка Марії Матіос «Москалиця». Директор “Піраміди” Михайло Гутковський заявив про готовність розпочати голодування на знак протесту, Марія Матіос засудила дії прокуратури.

“Чи є суддя на прокурора?”

СПРЕЦІАЛЬНИЙ ГІСТЬ “КНИЖКОВОГО ВЕРЕСНЯ” МАРІЯ МАТІОС готова відповісти на це та інші питання преси щодо скандальної ситуації, яка склалася, на “Книжковому вересні”.

АНОНСИ КНИЖКОВИХ ПОДІЙ НА ЖОВТЕНЬ:

1-го жовтня – 40 днів, як від нас пішов Василь Кожелянко. Поетична тризна відбудеться 1 го жовтня о 17.30 у приміщенні Спілки Письменників України (вул. Банкова, 2). Запрошуються усі друзі, приятелі, колеги та просто шанувальники таланту Василя.

1 жовтня у Києві відбудеться презентація видання "Українська драматургія. Антологія". Початок ─ о 15.00 у Київському національному університеті театру, кіно і телебачення ім. І.К. Карпенко-Карого (вул. Ярославів Вал, 40, приміщення навчального театру). (Довідки ─ за телефонами: (044) 272-02-20 (050) 40-16-216).

2-4 жовтня у Херсоні відбудеться Міжрегіональна спеціалізована виставка-ярмарок “Книжковий салон”. Організатори виставки, яка відбудеться вже увосьме, особиву увагу приділяють україномовним книгам. (Контакти оргкомітету: (0552) 42 50 62, 42 51 19).

9-11 жовтня у Запоріжжі відбудеться книжкова виставка-ярмарок “Хортицькі джерела” ─ чи не єдина можливість для мешканців регіону долучитися до книжкового життя України (Контакти оргкомітету: (061) 224 63 22, 213 53 86, (066) 417 17 93).

15-19 жовтня у Німеччині відбудеться 60 Франкфуртський міжнародний книжковий ярмарок. Цей ярмарок ─ найбільший у світі. Участь України у ярмарку забезпечує Держкомтелерадіо (детальніше ─ на сайті Держкомтелерадіо: comin.kmu.gov.ua; офіційний сайт ярмарку:www.book-fair.com).

21-14 жовтня у Києві відбудеться виставка “Книжковий калейдоскоп”, організована Міністерством освіти і науки України та Українським інститутом науково-технічної інформації. Виставка представляє книги наукової, історичної, культурологічної тематика, підручники, методичні видання тощо. (Контакти організаторів: (044) 521 00 04, 521 00 11).

“Книжкові сезони” ─ канал постійного зв’язку між персонами, причетними долітературного життя країни та громадськістю і пресою. Вся книжкова інформація з перших рук! Живе спілкування з авторами найрезонансніших книжок та організаторами найбільших книжкових подій. Анонси найважливіших. Віднині ви ─ в курсі книжкового життя України. “Книжкові сезони” проходять щомісяця у прес-центрі “Главред-медіа”.

Організатори ─ медіа-холдинг “Главред-медіа”, газета “Друг читача”. Інформаційний партнер ─ Артвертеп (www.artvertep.com), «Інша література» (www.inlit.com.ua)

Контакти: 467 50 24, 8(066) 403 93 78 ─

Тетяна Самчинська

(Е-mail: d_ch@skrynia.com.ua)

У середу, 3 вересня об 11-00 у прес-центрі “Главред-медіа” (вул. Стрітенська, 2/8) відбувся “КНИЖКОВИЙ СЕРПЕНЬ” ─ чергова зустріч у рамках “Книжкових сезонів”.

Проект “Книжкові сезони” ─ канал постійного зв’язку між персонами, причетними до літературного життя країни та громадськістю і пресою. Вся книжкова інформація з перших рук! Живе спілкування з авторами найрезонансніших книжок та організаторами найбільших книжкових подій. Анонси найважливіших. Віднині ви ─ в курсі книжкового життя України.

“КНИЖКОВИЙ СЕРПЕНЬ” презентує:

√ Подію місяця

√ Книжку місяця

√ Творчий звіт Братів Капранових перед журналістами

√ Сюрприз місяця

√ Анонс книжкових подій вересня

ПОДІЯ СЕРПНЯ:

9-10 серпня у місті Кривіий Ріг відбувся фестиваль сучасної поезії “Руді тексти”

Кривий Ріг зазвичай асоціюється з шахтами, териконами та помаранчевими шахтарськими касками. Організаторам фестивалю сучасної поезії “Руді тексти” (літературна група “Максимум” та редакція газети “Вісник Кривбасу”, за підтримки керівництва Криворізького залізнорудного комбінату та народного депутата Вадим Гурова) вдалося зламати цей стереотип та довести, що у місті живуть не тільки шахтарі, але й літератори.

Дендропарк “Дубова Балка” (як запевняють організатори ─ один із найколоритніших та найенергетичніших куточків Кривбасу) прийняв у своєму затишку поетів та глядачів, а родзинкою стала церемонія “посвяти у шахтарі”. Ритуал міг трохи шокувати непідготовлених учасників, бо полягало полягав у тому, що перед виступом поети залишали відбиток на акварельному папері своєю рукою, зануреною у вивезену із 1465-метрового підземного горизонту “мачмалу” — суміш рудного пилу і води. По закінченні символічної дії «посвячені» поети полегшено зітхали, коли переконувалися, що речовина майже без сліду змивається господарчим милом

За роки незалежності настільки масштабний літературний захід у Кривому Розі відбувся вперше. Фестиваль нараховував 85 зареєстрованих учасників. До міста завітали запоріжчани Влад КЛЬОН, Сашко ТАТАРІНОВ та Олексій ВЕРТЕР, миколаївці Олексій ТОРХОВ та Надія АГАФОНОВА, киянин Валерій САЗОНОВ та севастополець Павло СУХНО, а господарями виступали криворізькі поетеси Тетяна МЕЛІХОВА, Інна ДОЛЕННИК, Тетяна КОШЕЛЬ та Інна ЄСІНА.

Судячи з відгуків у пресі та Інтернеті, дебютний фестиваль видався більш, ніж вдалим, тож організатори уже починають планувати «Руді тексти-2009».

Про літературний процес Кривбасу, особливості організації поетичного фестивалю серед териконів та враження від “Рудих текстів” розповіла на “Книжковому серпні” організатор фестивалю, журналіст телерадіокомпанії «Рудана» Ольга Хвостова.

КНИЖКА СЕРПНЯ:

«Дві хвилини правди» Ірен Роздобудько

Ірен Роздобудько ─ українська журналістка, письменниця, поетеса.

Народилася у Донецьку. Закінчила факультет журналістики Київського Нацонального Університету. Працювала у Донецькому відділку ТАРС-РАТАУ телеграфісткою, у багатотиражці Донецького металургійного заводу, журналістом та диктором радіогазети. З 1988 року живе в Києві, де працювала в газеті "Родослав", коректором журналу "Сучасність", оглядачем на першому й третьому каналах Національної радіокомпанії, оглядачем у газеті "Всеукраїнські відомості", заступником головного редактора в журналі "Наталі", журналістом у журналі "Академія". Зараз є головним редактором журналу "Караван історій. Україна".

Автор ілюстрацій до книг Лариси Масенко, Елеонори Соловей, Леся Танюка. Авторка двох збірок поезій.

Має доньку Яну. Вишиває бісером, грає на гітарі.

Авторка книг: «Пастка для жар-птиці», «Він: Ранковий прибиральник. Вона: Шості двері», «Ґудзик», «Дванадцять, або Виховання жінки в умовах, не придатних для життя», «Зів´ялі квіти викидають», «Останній діамант міледі», «Амулет Паскаля», «Життя видатних дітей», «Оленіум», «Ескорт у смерть», «Переформулювання», «Все, що я хотіла сьогодні».

Лауреат (2000, 2001) та переможець (2005) літературного конкурсу "Коронація слова" .

Влітку цього року на телеканалі “1+1” відбулася прем’єра фільму «Гудзик» за однойменним романом Ірен Роздобудько, наразі триває робота над фільмом “Таємничий острів” за сценарієм письменниці. Головні ролі у новому фільмі зіграють Неллі Уварова та Богдан Бенюк.

Новий роман Ірен Роздобудько має назву «Дві хвилини правди». Сама письменниця так сказала про книгу, яка побачила світ у видавництві “Нора ─ Друк”:

“Можливо, ви їх зустрічали... Тих, хто за одну-дві хвилини здатен зробити чи виправити помилку. Тих, хто ховаючи від «вогнів великого міста» справжні почуття під маскою іронії, здатен «їхати світ за очі» у пошуках пригод або слави, не розуміючи, що шукає себе. Тих, кого називають неприкаяними, адже вони живуть на межі добра і зла і кожної хвилини можуть зробити крок у будь-який бік”. “…Насправді це один великий вірш, в якому нічого не варто пояснювати...”, ─ додає авторка.

Презентація книги відбудеться на ХV Форумі видавців у Львові, а зараз про новинку розповіла директор видавництва “Нора – Друк” Елеонора Симонова.

ТВОРЧИЙ ЗВІТ БРАТІВ КАПРАНОВИХ ПЕРЕД ЖУРНАЛІСТАМИ:

На Форумі видавців у Львові буде представлено книжку Братів Капранових “Нові розділи до Кобзаря 2000”.

Для презентації автори вдаються до перевіреного способу – до Львова разом з ними вирушає зелений “Запорожець”, який і стане місцем продажу, автограф-сесії та спілкування з читачами. Брати кажуть, що позаторік переконалися у ефективності такого варіанту.

“Ми не любимо офіційних заходів, не любимо глядацьких залів – там все якось сухо і нещиро. Крім того коли призначаєш презентацію на якийсь певний час, одразу відсікаєш усіх, хто не має вільного часу, хто не почув, пропустив і так далі. А ми будемо стояти під Палацом Мистецтв усі чотири дні роботи Форуму, так щоб повз нас проходили люди і самі вирішували – цікаво їм чи ні. Крім того вільне спілкування з читачами має головну перевагу – ми чуємо від них правду просто в очі. Коли хвалять – приємно. Коли лають – корисно. Так що чекаємо на львів’ян та гостей книжкової столиці біля нашого зеленого “Запорожця”.

Про свою нову книжку автори розповідають так:

“Українська містика безмежна, немов океан. І пірнувши у її глибини під час роботи над “Кобзарем 2000”, ми зрозуміли – чим глибше занурюєшся, тим більше невідомого відкриваєш для себе. За вісім років, що минули з часу написання “Кобзаря 2000” ми знайшли багато нових цікавих історій та побачили цілі містичні пласти, які раніше не потрапляли до нашого поля зору. Так цього разу ми взялися засвоювати нові для себе території – Карпати та Буковину, торкнулися будівельної та медичної магії, новітніх містичних культів, які виникають в Україні, навіть наважилися підступитися до такої величної постаті українського світу, як мольфар. Ну і, звичайно, не змогли втриматися від своєї улюбленої дніпровської містики – адже подорожі під вітрилами між затоплених сіл та церков дають неймовірну кількість вражень.

Треба зауважити, що багато матеріалу залишилося у наших записниках, крім того життя щодня дарує нові цікаві історії, так що, сподіваємося, процес дослідження України Містичної триватиме й далі.

Нові розділи можна читати як окрему книжку, тому ми й вирішили дати змогу читачам придбати їх окремо адже багато хто вже має нашого “Кобзаря 2000”, який витримав чотири перевидання.

На обкладинці нової книжки ми спробували представити своє бачення образу сучасного кобзаря. У юності ми грали на вулицях, тому добре уявляємо собі особливості кобзарювання, а постійне спілкування з читачами, зокрема на останній “Країні Мрій” переконало нас у тому, що всі сучасні письменники – такі собі кобзарі, тільки замість кобзи вони носять з собою книжки.

Сподіваємося не розчарувати своїх прихильників, а тим, хто не знайомий з нашою творчістю, рекомендуємо почати саме з цієї книжки – вона найкраще відбиває наші сьогоднішні думки, а крім того, на відміну від “Кобзаря 2000” у ній немає жодного моторошного сюжету – стаємо сентиментальними, чи що.”

А з приводу прем’єри автори звертаються до колег з ініціативою:

Випусти кота з мішка!

Письменники, подбаємо про права читачів!

Купівля книжки – це завжди ризик.

Вибираючи одяг, ми спочатку приміряємо його на себе. Ми можемо спробувати фрукти на базарі. І навіть супермаркети влаштовують дегустації нових товарів. Тільки книжка залишається “котом в мішку” – і справді, не сидіти ж у книгарні годинами, “пробуючи на смак” нових авторів.

Обкладинка сьогодні - більше реклама, ніж орієнтир для читача. Назва давно перетворилася у спосіб продажу. Рецензії у ЗМІ, на жаль, не часте явище, а особливо коли йдеться не просто про згадку назви, не про рекламний анонс, а про думку, на яку читач може покластися у своєму виборі.

Купівля книжки – це лотерея з досить невеличким шансом на виграш.

Чи вигідно це читачеві? Очевидно – ні.

А письменнику? Тим більше. Особливо страждають від такої практики молоді письменники – адже кілька разів “попікшись” на невдалому виборі, читач припиняє експериментувати і купує переважно “брендових” авторів, про яких кричать на всіх кутках, і які гарантують певні споживчі якості тексту. Як у таких умовах пробитися молодому таланту?

Назріла необхідність літературної дегустації – ненав’язливої, спокійного і доступного знайомства з новою книжкою перед тим, як її купувати.

Ідеальним простором для цього стає інтернет – адже тут кожен користувач отримує доступ до твору просто зі своєї домівки, і може спокійно читати, уникаючи допитливого погляду продавців – а чи не збирається він щось поцупити?

І ми починаємо експеримент – викладаємо в інтернет фрагменти своїх текстів, зокрема уривок з книжки, яка виходить у вересні “Нові розділи до Кобзаря 2000”. Тексти будуть лежати на нашому персональному сайті, www.kobzar.com.ua, а також на сайті газети “Друг читача” www.vsiknygy.net.ua.

Досвід спілкування з читачами на виставках і ярмарках свідчить, що стоячи перед прилавком людина встигає прочитати з книжки лише один-два абзаци – але ж цього замало для висновків. Тому фрагмент тексту буде досить великими – 14 тисяч знаків, а це понад 10 книжкових сторінок, з таким розрахунком, щоб читач мав можливість сформувати власне враження.

До нас часто звертаються з запитанням: де можна скачати тексти ваших книжок? Відтепер ми можемо відповісти – на нашому персональному сайті є уривки з усіх наших творів, достатні для того, щоб скласти власну думку про нашу творчість.

Шановні колеги-письменники!

Приєднуйтеся! В умовах, коли книжка практично позбавлена інформаційного простору, тільки наша співпраця дозволить пробити дорогу до читача. Закликаємо вас викладати фрагменти своїх книжок для дегустації на своїх сторінках чи у живих журналах. Вимагайте від видавців, щоб вони робили те саме на своїх сайтах.

Шановні колеги-видавці!

Давайте разом спробуємо створити інформаційний простір для дегустації наших нових книжок. Адже ми давно переконалися – читач, який помилився, рідко повертається за новою книжкою, а той, кого підманули – ще рідше. В умовах невідворотного подорожчання книжок створення можливості розумного вибору стає стратегічною задачею.

Зрозуміло, що не всі мають власні сайти – для видавців та письменників, які не дружать з інтернетом, а також для тих, чиї сайти є не надто відвідуваними, ми пропонуємо розташовувати свої тексти на сайті газети “Друг читача” абсолютно безкоштовно. Ми також розмістимо посилання на ваші сайти, щоб читачі швидше знайшли вас.

Шукати нові дороги до читача – наша спільна задача. Тут ми не конкуренти, а спільники – адже чим більше читатимуть українці, тим більше книжок продаватиме кожен з нас. І якщо читач матиме можливість зорієнтуватися у книжковому лабіринті та знайти собі видання до смаку, виграємо усі ми.

СЮРПРИЗ СЕРПНЯ

«Друг читача» оголошує про старт акції, яка відбудеться під час Форуму видавців у Львові – ВИЗНАЧЕННЯ СЕКС-СИМВОЛА СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ.

Визначення секс-символа відбудеться шляхом анонімного голосування. Кожен відвідувач Форуму зможе отримати бюлетень та проголосувати за одну з дев’яти кандидатур, запропонованих нами, або вписати у бланк інше ім’я.

Відвідувачі сайту www.vsiknygy.net.ua також зможуть віддати свої голоси за секс-символ української літератури.

Підведення підсумків та оголошення секс-символів сучасної української літератури відбудеться під час «Книжкового вересня».

АНОНСИ КНИЖКОВИХ ПОДІЙ НА ВЕРЕСЕНЬ:

4 вересня у Києві відбудеться святкування Дня народження книгарні "Смолоскип" (вул. Межигірська, 21. Початок о 18-00)

3-8 вересня у Москві пройде ХХІ Московська міжнародна книжкова виставка-ярмарок, на який Україну запрошено у якості почесного гостя. (організовує поїздку Держкомтелерадіо: 278-82-27, 278-87-56).

11-13 вересня у Харкові відбудеться Х Харківський міжнародний фестиваль фантастики "Зоряний міст" (офіційний сайт фестивалю: www.star-bridge.org).

11-14 вересня у Львові відбудеться XV Національна книжкова виставка-ярмарок "Форум видавців" ─ унікальний комплекс виставкових та ярмаркових заходів, мистецьких та культурних акцій, скерованих, перш за все, на сприяння творенню в Україні цивілізованого книжкового ринку та піднесенню престижу української книги в суспільстві (офіційний сайт Форуму: bookforum.com.ua).

12-14 вересня у Львові у рамках Форуму видавців відбудеться Третій міжнародний літературний фестиваль, учасниками якого стануть понад 150 авторів із 15 країн (інформація про гостей фестивалю на сайті: www.litfest.com.ua).

12-18 вересня відбудеться всеукраїнський тур-презентація альбому Юрія Андруховича та гурту “Karbido” “САМОГОН”. Виступи відбудуться в Ужгороді, Львові, Києві, Дніпропетровську та Тернополі (додаткова інформація за тел.: 8(056) 233 55 82 або адресою: mail@artvertep.dp.ua. Контактна особа - Юлія Овчаренко).

Проект “Книжкові сезони” ─ канал постійного зв’язку між персонами, причетними долітературного життя країни та громадськістю і пресою. Вся книжкова інформація з перших рук! Живе спілкування з авторами найрезонансніших книжок та організаторами найбільших книжкових подій. Анонси найважливіших. Віднині ви ─ в курсі книжкового життя України. “Книжкові сезони” проходять щомісяця у прес-центрі “Главред-медіа”.

Організатори ─ медіа-холдинг “Главред-медіа”, газета “Друг читача”. Інформаційний партнер ─ Артвертеп (www.artvertep.com)

Контакти: 467 50 24, 8(066) 403 93 78 ─

Тетяна Самчинська

У середу, 2 липня об 11-00 у прес-центрі “Главред-медіа” (вул. Стрітенська, 2/8) відбувся “КНИЖКОВИЙ ЧЕРВЕНЬ” ─ чергова зустріч у рамках “Книжкових сезонів”.

Проект “Книжкові сезони” ─ канал постійного зв’язку між персонами, причетними до літературного життя країни та громадськістю і пресою. Вся книжкова інформація з перших рук! Живе спілкування з авторами найрезонансніших книжок та організаторами найбільших книжкових подій. Анонси найважливіших. Віднині ви ─ в курсі книжкового життя України.

“КНИЖКОВИЙ ЧЕРВЕНЬ” презентує:

√ Персону місяця

√ Подію місяця

√ Книжку місяця

√ Сюрприз місяця

√ Анонси книжкових подій у липні ─ серпні

ПЕРСОНА ЧЕРВНЯ:

Володимир Лис ─ переможець “Коронації слова ─ 2008” у номінації “Романи”

Журналіст, драматург та прозаїк Володимир Лис має незвичайне хобі ─ прогнозування погоди. Тому письменник широковідомий як “народний синоптик Волині” ─ його прогнози погоди, зроблені на підставі власних спостережень за природою, зазвичай правдиві.

У літературних колах Володимира Лиса також знають добре ─ за талановитими творами та співпрацею з відомими українськими видавництвами. Серед його книжок ─ “Айстри на зрубі”(1991), “Романа” (2001), “Маска”(2002), “Продавець долі” (2002), “Суддя”(2005), “Камінь посеред саду” (2006), “Володимир Лис про Сократа, Данила Галицького, Фернандо Магеллана, Ісаака Ньютона, сестер Бронте”, які виходили у “Факті”, “Кальварії” “Гранях-Т”. Переможець Республіканського конкурсу творів про молодь, лауреат Першої премії Всеукраїнського конкурсу оригінальної радіоп’єси “Відродимо забутий жанр”, тричі дипломант “Коронації слова”(у 2000, 2001 та 2003 роках).

Дія роману, що отримав першу премію у номінації “Романи” на всеукраїнському конкурсі “Коронація слова ─ 2008”, відбувається на Волині в останні десятиліття ХХ ─ на початку ХХІ століття, а також у ХІІ столітті. Твір розповідає про долі двох однокласників, які склалися по-різному ─ Сильвестра Васильчука, котрий став вченим-філологом і письменником, та Олега на прізвисько Князь, офіцера, а потім бізнесмена, а також двох сестер з їхнього села ─ Ніни і Яніни. Йдеться і про долю іншого Сильвестра ─ ченця Києво-Печерського монастиря, який у другій половині ХІІ століття приїжджає на Волинь, щоб рятувати зайців, які опинилися на малесенькому острівці посеред лісового озера.

Для чого достатньо відомому письменнику брати участь у “Коронації слова”? Що спонукало журі конкурсу віддати перевагу роману “Острів Сильвестра”? Про це журналісти дізналися особисто від Володимира Лиса під час “Книжкового червня”.

ПОДІЯ ЧЕРВНЯ:

Українські письменники на “Країні мрій”

21-22 червня у Києві вп’яте відбувся етнофестиваль “Країна мрій”. Уперше за весь час проведення фестивалю на Співочому полі можна було зустріти не лише гончарів, ковалів, різьбярів, вишивальників, але й майстрів слова.

Минулого року книжки вже були присутніми на “Країні мрій” ─ але тільки у формі невеликого книжкового ярмарку. На “Країні Мрій ─ 2008” здійснилася давня мрія не лише письменників, але й ініціатора фестивалю Олега Скрипки: на фестивалі виступали сучасні українські письменники. На Алеї майстрів діяв книжковий ярмарок, на якому можна було придбати українську книжку. На подвір’ї музею Івана Гончара була розміщена велика літературна сцена, поміж книжковими стендами ─ дві малі: біля возу та біля криниці. На сценах виступали українські поети та письменники: Сергій Пантюк, Олеся Мамчич, Оксана Луцишина, Сашко Ушкалов, Антон Санченко, Михайло Бриних, Іван Андрусяк, Брати Капранови, Василь Герасим’юк, Оксана Забужко.

Про успіхи та прорахунки книжкової “Країни мрій” розповіла її організатор, модератор сайту “Гоголівська академія” Мирослава Сапко.

КНИЖКА ЧЕРВНЯ:

“Тартак” Даніеля Одії

Один з найвідоміших романів сучасної польської літератури нарешті став доступним українському читачеві.

Після виходу 2003 року роману “Тартак” молодого письменника Даніеля Одії польські літературні критики поставили автора у один ряд із Міхалом Вітковським та Доротою Масловською, в один голос назвавши одним із найперспективніших письменників Польщі.

«Тартак» — це історія одного посткомуністичного (постпегеерівського) польського села. Його мешканці ізольовані від зовнішнього світу і являють собою досить «колоритних» героїв (алкоголіків, повій, шизофреників та безпритульних). Жебрацтво селян доповнюється пияцтвом, кохання нівелюється інстинктивними потягами, а добрі поривання закінчуються смертю. У символічному сенсі кожен із героїв приречений блукати лабіринтами власної душі.

У романі фігурує «біблійне» святе сімейство: Йозеф, Марія та Кшиштоф, але ніхто з них не справляється зі своєю місією. Так, Йозеф, з приходом Анджея Пасіки, втрачає владу в селі, спивається і спалює надбання свого життя — тартак; Марія виявляється нездатною народити багатьох дітей, про що так мріяв її чоловік. Відчуження оточуючих, зокрема, й її сина, призводить Марію до німого животіння перед екраном акваріума, в якому щодня гинуть і розкладаються рибки. Віднедавна сенс життя Марії і полягає у спогляданні невблаганного процесу вимирання усього живого, що символізує загибель її власних надій народити Кшиштофу братів та сестер. Сам Кшиштоф не бачить у житті ніякої мети. Він просто існує, проходячи поступово усі щаблі розвитку: від немовляти до розбещеного юнака. Ініціація Кшиштофа відбувається в декілька етапів — через випивку, бійку та жінку — і завершується вбивством старого ворожбита…

У романі «Тартак» є багато алюзій і на українську реальність, що зумовлено, передусім, спільним комуністичним минулим наших країн. Теми алкоголізму, продажності, підступності, нереалізованих мрій та заробітчанських буднів дозволяють говорити про «Тартак» як про польський роман на українську тематику”.

www.day.kiev.ua

Докладніше про книгу на “Книжковому червні” розповіли директор

видавництва “Книги-ХХІ” Василь Дроняк та перекладач роману українською Олександр Бойченко.

АНОНСИ КНИЖКОВИХ ПОДІЙ НА ЛИПЕНЬ ─ СЕРПЕНЬ

3 липня у Києві відбудеться презентація оновленого журналу “Сучасність” (Галерея “Лавра”, вул. Січневого повстання, 17; вхід вільний)

2-3 серпня на острові Тузла відбудеться літературний українсько-кримсько-татарсько-російсько-білоруський фестиваль «Барикада на Тузлі» (організатор ─ МО “Остання баррикада”, тел.: (044) 253 10 52, 253 02 40).

23-24 серпня в місті Гуляйполе Запорізької області відбудеться Третій літературно-музичний фестиваль «День Незалежності з Махном» (організатор ─ МО “Остання баррикада”, тел.: (044) 253 10 52, 253 02 40).

Проект “Книжкові сезони” ─ канал постійного зв’язку між персонами, причетними до літературного життя країни та громадськістю і пресою. Вся книжкова інформація з перших рук! Живе спілкування з авторами найрезонансніших книжок та організаторами найбільших книжкових подій. Анонси найважливіших. Віднині ви ─ в курсі книжкового життя України. “Книжкові сезони” проходять щомісяця у прес-центрі “Главред-медіа”.

Організатори ─ медіа-холдинг “Главред-медіа”, газета “Друг читача”. Інформаційний партнер ─ Артвертеп (www.artvertep.com)

Партнер “Книжкового червня” ─ компанія “Крафт Фудз Україна”

Контакти: 467 50 24, 8(066) 403 93 78 ─

Тетяна Самчинська (Е-mail: d_ch@skrynia.com.ua)

Минулими вихідними Співоче поле в Києві уп’яте перетворилося на Країну Мрій – 21-22 червня там проходив один із найочікуваніших українських етнофестивалів. Назва цього свята любителів автентики та екзотики виправдовує себе на всі сто – тут дійсно здійснюються мрії. Не вірите? Спитайте когось із українських письменників, які брали участь у літературній частині фестивалю. Не сумнівайтеся, вони підтвердять, що цього року збулася їх давня мрія ─ вперше за п’ятирічну історію “Країни мрій” на ній, крім гончарів, вишивальників, ковалів та теслярів були присутні й вони ─ майстри красного слова.
Діяло три літературні сцени: велика – на подвір’ї музею імені І.Гончара, та дві малі – біля воза та біля криниці. На сценах впродовж двох днів змінювали одне одного сучасні, відомі й не дуже, письменники і влаштовували літературні перформанси та читання. Поблизу великої сцени майстер-офортист демонстрував чудеса друкарської майстерності на старовинному офортному станку. На початку Алеї Майстрів розміщувалися ятки з українськими книжками – і все це разом узяте працювало в умовах підвищеної уваги з боку відвідувачів. Жоден виступ письменників не залишився без уваги, а другого дня фестивалю двір у приміщенні музею було заповнено майже вщент. Два дні поміж автентичної музики, пахощів екзотичних страв, вишиванок та книжок промайнули непомітно. Позитивна енергетика та святковий настрій передалися і учасникам фестивалю, і його відвідувачам – перша спроба Літературної Країни Мрій, безумовно, вийшла вдалою. Це може підтвердити й наш спеціальний кореспондент Левко Світський, і письменники, і навіть сам господар Країни Мрій Олег Скрипка, чиї враження від фестивалю читайте далі.

Кобзар: перезавантаження

Був я тут на Співочому Полі, й не тому Полі, що Маккартні, а на тому, що Скрипка. Стільки шуму було через екс-бітла, що “Країна Мрій”, здавалося, лишиться непоміченою з українських телевеж. Як і решта співвітчизників, я не мав можливості спостерігати за подіями фестивалю з власної канапи – і слава Богу.
Отже, ваш вірний кореспондент перевдягнувся українцем, тобто замість звичайної сорочки вбрався у вишиту, спеціально куплену для такого дня, і подався до того самого Співочого Поля – і не того Поля, що Моріа з оркестром, а Поля Мрій, столиці однойменної країни.
Іду собі у натовпі громадян, що так само перевдягнулися українцями у прагненні купити сувенір, послухати музики та попити пива у етнографічному оточенні, коли гульк – а на алеї при вході повнісінько яток з книжками. Звісно, хтось інший обминув би це увагою, але тільки не кореспондент ДЧ. Торік на фестивалі теж були книжки, але значно менше і значно нижче, тобто майже біля сцени. А тут – на самому початку. Побалакав з милими дівчатами за прилавком, поцікавився, що купують, коли раптом чую – щось не те в повітрі, якісь дивні звуки. Як воно зазвичай на ярмарку – гомін, музика, реклама, а тут – підсилювач промовляє людським голосом, і не просто промовляє, а читає якийсь текст. Невже аудіо-книга? – промайнуло в думках. Рушаю на звук і раптом бачу перед собою справжнісінького воза, тільки без коней, а на возі жіночка в очіпку читає щось із книжки у мікрофон. Я зупинився з цікавості – і не тільки я. На двох лавах вже сиділо десяток людей, а решта слухати стоячи. Хтось за хвилину рушав собі далі, хтось залишився до кінця, зокрема і ваш кореспондент. Жінка завершила читання і запропонувала слухачам тут-таки придбати її книжку з автографом, бо, як виявилося, вона є письменницею, дипломантом “Коронації слова” Ганною Ручай.
Поки охочі купували книжки, я уважно роздивлявся навкруги і побачив оголошення: “Розклад роботи літературних сцен”. Погодьтеся, що така назва не може не заінтригувати. Отже, на фестивалі, окрім головної літературної сцени на подвір’ї музею Івана Гончара, є також дві міні-сцени – біля воза і біля криниці. Цікаво. Центральні події, зрозуміло, відбуваються на головній сцені, але я був би поганим кореспондентом, якби полював тільки на головних героїв. І тому вирішив залишитися тут, на міні-сценах, щоб побачити сучасну літературу такою, якою вона насправді є – без помпи, без режисури, без презентацій та прем’єр.
Неподалік від воза і справді розташувалася криниця, навіть з відром води на зрубі. Поруч – мікрофон, підсилювач та дві лави для глядачів. Там теж відбувалося читання. Тепер я слухав поетів “Гоголівської @кадемії”. Люди зупинялися, утворюючи невеличкий натовп. А біля возу тим часом естафету прийняли автори видавництва “Нора-Друк”.
І вирішив я поспостерігати за цим незвичним явищем. Як вчать шпигунські романи, зайняв зручну позицію у пивниці навпроти – і від спраги не помреш, і обидві сцени видно. Там і просидів до кінця дня.
Поети змінювали письменників, молоді — старих. Хто читав, хто розповідав, а хто просто закликав до себе публіку на автограф-сесію. Біля одних збиралося з десяток людей, інші зупиняли багато перехожих. Я дивився і не міг відчепитися від думки – віз, криниця, слухачі, перехожі… Чогось іще бракує для завершення образу. І раптом зрозумів – не вистачає кобзи! Точно так колись збиралися біля криниці послухати кобзаря, а він співав, розповідав історії, розважав людей. Добрий кобзар – багато людей збирається, поганий – співає сам собі. Доброму подають грошей, поганому – стусанів.
От і наші сучасні письменники, які позбавлені книгарень, журналів, телебачення та газет, перетворюються на кобзарів – виходять на ярмарок, сідають біля возу та починають розповідати. Може, це просто спосіб виживання у чужому інформаційному просторі?
Отакі філософські думки обсіли вашого кореспондента біля літературних міні-сцен “Країни Мрій”. І вирішив я підтримати наших письменників за їхню сміливість та талант. Купив книжку та взяв на ній автограф. Хай вам добре кобзарюється!

КОМЕНТАРІ

Брати Капранови, організатори літературної “Країни Мрій”:
─ Книжки живуть у “Країні Мрій” давно, але нам завжди було прикро – ковалі, гончарі, ткалі вважаються народними майстрами, а письменники – ні. Таку несправедливість вирішили подолати цього року. І знаєте, аншлаги біля літературної сцени підтвердили, що не ми одинокі у своїх думках. Тим більше, що Олег Скрипка зізнався – долучення літератури до етнофестивалю було його давньою мрією. Отже ми ще раз переконалися – якщо люди не йдуть до книжок, треба нести книжку до них. Сподіваємося, що господарям фестивалю припаде до смаку наша перша спроба і письменники надалі будуть повноправними громадянами “Країни Мрій”.


Світлана Поваляєва:
– Я дуже люблю фестиваль “Країна мрій”. Для мене Скрипка – одна з небагатьох чесних чистих особистостей. Це справжній рокер, справжній українець. Я з великою повагою ставлюся до цього фестивалю. Звичайно, це супер, що нарешті й книжка сюди приїхала.

Роман Скиба:
– Література, книги на “Країні мрій” – це позитивно. Адже без літератури нічого порядного не повинно відбуватися. Література – це святе (сміється).

Сергій Пантюк:
– Присутність літератури – це скрізь добре. У нас література є реально упослідженою і виглядає придатком до всього. І тому коли я почув, що в рамцях “Країни мрій” буде література, то зрозумів: нарешті “дійшло”. Я Олегові за це тільки вдячний. А взагалі в наступні роки треба так скреативити, щоб література була скрізь: от наприклад, співають – а поміж них поети читають вірші...

Михайло Бриних:
– Загалом усе чудово й органічно. Не знаю, що тут може бути дискусійного чи дивного. Якщо враховувати те, що на фестивалі з самого початку була Алея майстрів, то українські книговидавці – це також свого роду майстри. Вони так само мали би бути представлені – навіть ще масовіше.


Оксана Забужко:
– Література на фестивалі – це дійсно розширення “Країни мрій”, вихід її за межі власне музичного фестивалю до справді культурної події в широкому сенсі, яка відповідає своїй назві. На “Країні мрій” принаймні культура почуває себе в повному праві, жанрах і всіх видах. Літературні читання – це дуже гарна штука. Тим більше, що все набагато краще, ніж можна було сподіватися. В принципі, літературні читання просто неба – не найкраща ідея. Але вони вийшли. На цю тему можна би було більше поговорити, коли згадати, що літературні читання просто неба вдаються тоді, коли в країні починається період якоїсь кризи. Я не жартую. Найшикарніший поетичний фестиваль у світі проходить у роздертій начетверо нарковійнами та наркопартизанкою Колумбії у місті Меделін. Тут на нічних стадіонах у 15-20 тисяч осіб збирається молодь – аби послухати поетів, які читають усіма мовами світу. І на цей час у країні оголошується перемир’я. Це єдина аналогія, яка в мене спалахує.

Олег Скрипка, організатор "Країни Мрій":

─ Кому належить ідея запровадження літературної сцени та книжкового ярмарку в Країні Мрій?
─ Це спільна ідея всіх організаторів фестивалю. В нас минулого року книги вже були представлені, але вони розчинялись серед Алеї Майстрів, що не давало їм продемонструвати себе в усій красі. Тому цього року ми вирішили, що книжковий ярмарок буде окремою частиною фестивалю. Запропонували співпрацю видавництву «Зелений пес». А вже їхньою була ідея літературної сцени, авторських читань і навіть демонстрація друкарського процесу на старовинному офортному станку.

─ Що дало це людям, які відвідали фестиваль і безпосередньо авторам?
─ У Києві недостатньо магазинів, де можна купити українську літературу, а тим паче, де можна зустрітись і поспілкуватись з автором, взяти в нього автограф. На мою думку, це дуже цікаво. А нам, організаторам, було це цікаво як на рівні ідеї, так на рівні реалізації, особливо реалізації. Та й розташування було обрано дуже вдало. Спочатку ти потрапляєш в країну книг, магії, фантастики, казок, потім до країни мистецтва, яке роблять людські руки, і наостанок до країни музики. Читачі познайомилися з тими, хто для них творить і чиє ім’я вони бачать на обкладинках книг. Автори ж дізнались, яким є коло їхніх читачів.

─ Ви придбали собі якусь книжку?
─ Я купив кілька книг ще до початку фестивалю, коли йшла підготовка. В мене так мало часу, що книжка до рук потрапляє рідше, ніж хочеться. Нещодавно читав деякі класичні твори та Кожелянка. На черзі Забужко та Шевчук, але ще не відкривав.

─ Чи є твір, який сильно вразив і який порадите прочитати?
─ «Людинець» Василя Кожелянка. Я читав його до Помаранчевої революції, а події 2004 року і події в книзі настільки схожі, що це вразило і здалося дивним. Хто прочитає цю книгу зараз, то подумає, що вона написана після революції.

─ Як, на вашу думку, можна заохотити людей більше читати?
─ У нас все поступово спрямовує в правильне русло. Радіо та телебачення стають настільки брудними, що неможливо слухати і дивитись. Люди будуть читати і непотрібно їх заохочувати, їм потрібна інформація: що з’явилось нового, де це можна дістати.

─ Книга написана українською досі залишається дорожчою за ту, яка написана російською. Що робити з цим?
─ Такі питання потрібно вирішувати на державному рівні, вітчизняний письменник та виробник повинен отримувати підтримку з боку влади. Думаю, що російська влада своїх підтримує. Причиною є й те, що українська книга кращої якості, а це додаткові витрати. Але якщо людина хоче читати українською, то вона читатиме і її ніщо не зупинить.

─ Чи буде мати продовження Літературна Країна Мрій?
─ Я цього хочу і на це надіюсь.

─ Ваше побажання читачам.
─ Читати гарну літературу українською мовою. Завжди цікаво дізнаватись щось нове, а література в цьому плані ─ невичерпне джерело. Українська мова – красива, милозвучна, ніжна – в літературі вона розкрита й розвинена якнайкраще, в побуті вона часто бідна і бліда. Мову потрібно вчити, вдосконалювати, практикувати, а для цього – читати!

З газети «Друг Читача»

Україна нібито вже знає про існування Всесвітнього дня книжки, але святкує його, м’яко кажучи, без зайвого ажіотажу – ані привітання від Президента, ані звернення Кабміну, хіба що окремі ентузіасти на місцях проводять акції. А святкувати нам є що – адже 23 квітня ми шануємо не тільки Шекспіра та Сервантеса, але й Григорія Тютюнника, який народився саме у День книжки, і Михайла Коцюбинського, який помер у цей день, і нині живих Андрія Куркова та Василя Кухту.

Не дочекавшись від офіційної України привітання, київські письменники вирішили відзначити свято книжки по-своєму. Вони провели символічний автопробіг під гаслом “Автопробігом – по безкнижжю та нехлюйству”. Класика завжди актуальна – на те вона і класика, тому очолити колону письменницьких машин доручили “Антилопі Гну” українського виробництва – “горбатому” запорожцю, перетвореному на кабріолет.

Погода у День книжки повністю відповідала ситуації на книжковому ринку – дощ, холод та сильний вітер, який вивертав дерева з коренем. Але це не злякало письменників – бачили вони і не такі лиха на своєму шляху до читачів, і головне – не злякало численних представників преси, які висвітлювали подію. Півтора десятки телекамер, радіо, не кажучи вже про колег-газетярів, як приємно, що книжка може викликати такий ажіотаж.

Все розпочалося на Подолі, поблизу Києво-Могилянської академії, у якій рік тому існувала найкраща українська книгарня міста. Тепер там замкнені двері, а отже урочисте відкриття автопробігу почалося з покладання вінків та лампадок до загиблої книгарні, а також встановлення там меморіальної дошки з лаконічним написом “Тут була книгарня”.

Щоправда напередодні події адміністрація Могилянки швиденько наліпила на колишню книгарню табличку “незабаром відкриється”, але враховуючи, що двері замкнені вже рік, і замкнулися вони за злою іронією долі саме у Рік української книжки, ця табличка більше нагадувала фіговий листочок – адже на вікні, яке колись було вітриною, досі зберігся останній крик загиблої – аркушик з написом “Книгарня закривається через відмову адміністрації академії продовжити договір оренди. Хвилиною мовчанки письменники пом’янули усі книгарні, що загинули у нерівній борні з банками, бутіками та місцевою владою, і автопробіг взяв старт.

Командором автопробігу призначили Андрія Куркова, який саме відзначав день народження. Яна Дубинянська подарувала йому квіти, Юрко Покальчук сказав промову, а брати Капранови заспівали “Многая літа”. Командор дав команду “по машинах”, вимахнув прапором та кавалькада стала пробиватися через пробки вгору на Хрещатик, до місця найзапекліших книжкових боїв – останньої хрещатицької книгарні “Знання”.

Перед книгарнею, попри холодний вітер і дощ таки відбувся виступ агітбригади пробігу – Світлана Поваляєва читала прозу, а Борис Гуменюк та Сергій Пантюк – поезію, причому останній це робив з такою експресією, що земля буквально тремтіла. Анатолій Дністровий, Ірен Роздобудько, директорка “Знання” Світлана Вархолова та інші учасники пробігу роздавали інтерв’ю направо та наліво – просто як голлівудські зірки. Привітавши книгарню квітами, пообіцяли і далі боронити книгарню від рейдерів, а якщо треба, приробити до “Антилопи Гну” кулемета та відстрілюватися “до останнього письменника”.

Наступною зупинкою автопробігу стала книгарня на вулиці Пушкінській, яка народилася саме у Рік української книжки, і таким чином стала символом сподівань на краще. Тут письменників та журналістів чекала гостинна директорка, голова Товариства книголюбів Любов Трофімова, яка пригостила водіїв дитячим шампанським, а решту – справжнім. Письменники з задоволенням підняли келихи за День книжки та новонароджену книгарню і поспішили до Кабінету міністрів – місця фінішу пробігу.

Зрозуміло, що ніхто не розраховував на теплий прийом з боку Уряду, але коли міліція стала відганяти учасників автопробігу та журналістів від Кабміну, настрій дещо зіпсувався. Організаторам врешті вдалося переконати бравих міліціянтів, що нічого страшного не відбуватиметься – просто привітають Уряд з Днем книжки і все. Вони довго не вірили, що це не демонстрація протесту, і врешті сказали, що такого за всю історію не було – щоб люди прийшли вітати Уряд, а не ганьбити його. На цьому і домовилися. Вітер виривав прапори з рук, не давав говорити, однак на порозі Кабміну з’явилася постать у світлому плащі, і люди зааплодували. Ні, це була не Тимошенко і не Васюник – яка їм справа до якогось там Всесвітнього дня книжки! Це був, як висловився хтось з письменників “єдиний чоловік у Кабміні, який має документ, що він розумний” – радник Віце-прем’єра Максим Розумний, за сумісництвом поет і гарний друг багатьох учасників пробігу.

Саме Максим Розумний прийняв лист-привітання та подарунок для членів Уряду – книжки Покальчука, Капранових, Куркова, Роздобудько, Поваляєвої, Пантюка, Дубинянської, Гуменюка та Дністрового з власноручними дарчими написами. У такий спосіб письменники спробували нагадати владі, що попри її діяльність в Україні ще збереглися книжки, а також про те, що непогано було б виконати Указ Президента “Про деякі заходи з розвитку книговидавничої справи в Україні”, який з 2006 року лежить без руху у надрах Кабміну.

На цьому автопробіг завершився, журналісти побігли до редакцій сохнути, грітися та обробляти багатий улов, а письменники – по наступних акціях, адже у День книжки гріх сидіти склавши руки і чекати, поки слава сама постукає у двері. Отже перший автопробіг, організований “Другом читача”, можна сміливо вважати вдалим.

Привернути увагу телебачення та газет до книжки сьогодні дуже складно, і коли бачиш, як не політик, а письменник стоїть перед купою мікрофонів і відповідає на запитання журналістів – душа радіє. Навіть якщо це відбувається раз на рік.

Харків третім серед українських обласних центрів організував круглий стіл для обговорення програми подолання культурного лиха в регіоні. 10 квітня у прес-центрі “Майдану Свободи” відбулася дискусія по темі “Як подолати культурне лихо на Харківщині”. Модераторами круглого столу були члени оргкомітету Надзвичайних зборів, брати Капранови.

Знову, як і у Донецьку, здивував рівень організації – повна зала учасників і журналістів, сучасне звукове обладнання і повноцінний багатокамерний запис для телебачення. Щоправда, попередня розмова з координатором круглого столу, Віктором Козорізом не викликала оптимізму:

- Тема не резонансна. Кому потрібна культура, якщо у нас тут мера хочуть переобирати. До того ж робочий день…

На щастя, виявилося, що харківська інтелігенція та журналісти значно менше політично заангажовані ніж уявляли організатори. Всі місця як за столом, так і на трибунах були зайняті і навіть представники обласного управління культури сиділи на видноті.

Розмова почалася з опису принципів партнерського управління культурою в регіоні, які пропонує оргкомітет Зборів. Але до обговорення меморандуму справа дійшла не одразу. На перші тридцять хвилин заходу круглий стіл перетворився на арену для з’ясування стосунків. Національно орієнтована інтелігенція атакувала російськомовну. Російськомовна звинувачувала опонентів у націоналізмі. А представникам обласного управління культури діставалося від обох сторін порівно. Помітно було, що аргументи свої кожна зі сторін висловлювала вже неодноразово, і образ у всіх накопичилося чимало. Закидали одне одному і виселення українського культурного центру, і нехтування слобожанською традицією в угоду галицькій, і те, що управління культури займається тільки голодомором…

В цій атмосфері заклик до припинення суперечки прозвучав зовсім несподівано. Розпалена риторикою журналістка звернулася до харківського дуету письменників – Дмитра Ладиженського і Олега Громова (Генрі Лайон Олді), щоб вони засвідчили факт національного притиснення – те, що їх не взяли до Спілки письменників. Літератори розповіли, що дійсно відмова Спілки ґрунтувалася на мовних аргументах, але звернули увагу учасників на те, що захід присвячений зовсім не конкуренції чи то війні культур. Сьогодні культуру в Україні нищать як таку, незалежно від національних ознак. Бульдозери з однаковим ентузіазмом руйнують і церкви і синагоги. В перехрестя вогню трапляють і українська і російська і болгарська і караїмська – всі культури, які є в Україні. Тому якщо інтелігенція не зможе вийти за межі традиційних суперечок і об’єднатися, то скоро на нашій землі житимуть виключно люди які знаходяться взагалі поза будь якою культурою. І ми сьогодні бачимо на вулицях все більше представників такого сумного майбутнього.

Треба відзначити, що градус суперечки після цього виступу значно упав і далі дискусію вдалося повернути у конструктивне річище.

А коли розмова стала спокійною, з’ясувалося, що за рівнем погрому Харків значно відстав від Києва. Проте небезпеку києвізації культурного простору міста бачать усі. Тому необхідність обмеження диктаторських повноважень влади у культурі, а натомість створення механізмів партнерського управління галуззю не викликала заперечень.

Представники влади також згодилися, що систему управління культурою треба реформувати. Щоправда, службовий рівень присутніх був не аж надто високий – головні спеціалісти управління культури та центру охорони пам’яток. Проте відсутність заперечень з боку рядових держслужбовців доводить, що навіть в їхній системі координат принципи партнерства, закладені у меморандумі виглядають логічними.

Полеміка за круглим столом зосередилася навколо традиційних побоювань, що будь-яка ініціатива інтелігенції може бути перекручена і підкорена можновладцями. Як зробити, щоб до піклувальних рад при закладах культури трапили дійсно незалежні люди – це стало основним питанням навколо якого точилися суперечки.

Врешті решт панацеї так і не знайшли – всі згодилися, що не можна сподіватися на створення ідеальної системи, яка відбиратиме тільки і виключно найкращих. Але якщо вибирати між повним диктатом влади в галузі культури і партнерством держави та інтелігенції, нехай навіть з ризиком фальсифікації – рішення виглядає очевидним.

Після круглого столу відбулася прес-конференція, яка транслювалася у прямому ефірі телеканалу “Фора”. Треба сказати, що активність та професійний рівень харківських журналістів додав оптимізму. Якщо ініціатива інтелігенції отримає кваліфіковану підтримку журналістів – у нас з вами дійсно з’явиться шанс подолати культурне лихо.

І не тільки в межах окремо взятої Харківщини.

Такою була назва круглого столу, який відбувся у Донецьку 3 квітня. Організатором заходу виступила інформаційна агенція “Восток-медіа”. Від оргкомітету надзвичайних зборів “Україна – зона культурного лиха” участь у дискусії взяли брати Капранови.

Обговоренню за круглим столом передувала прес-конференція, на якій київські гості розповіли представникам Донецьких ЗМІ про Надзвичайні збори, роботу оргкомітету зі створення програми подолання культурного лиха та Київський Форум Української інтелігенції.

Найбільші враження від заходу у Донецьку – рівень організації. Круглий стіл проводився у сучасному бізнес-центрі прямо над центральною площею міста. Стіл і справді був круглий, місця учасників облаштовані мікрофонами, а за кілька кроків від столу – амфітеатр місць для глядачів. Яких ще можна бажати умов для цивілізованої дискусії?

Друге враження – склад учасників. Політичні лідери Донеччини своєю активність роблять дуже погану послугу регіону – рівень їхнього культурного та людського розвитку мимоволі ототожнюють з рівнем розвитку донеччан взагалі. Тому на тих, хто завітав до шахтарського краю вперше чекав приємний сюрприз – за столом зібралися дуже самоцінні і адекватні люди зовсім різних вікових та майнових категорій – справжня еліта регіональної інтелігенції.

Учасників та гостей круглого столу назбиралося чотири десятки – філософи, політологи, письменники, публіцисти, представники молодіжних організацій, спілок культурного спрямування та національно-культурних товариств, а також інтелектуали-одинаки, без яких, безперечно, повноцінний культурний процес є просто неможливим. Після завершення заходу організатори повідомили, що десь на трибунах також знаходився представник управління культури обласної державної адміністрації, але перед громадою він не відрекомендувався і до мікрофону не вийшов – влада всіх рівнів, не змовляючись, обирає щодо “Зони культурного лиха” вичікувальну позицію.

Основним предметом обговорення став проект меморандуму про порозуміння і спільні дії з подолання кризи у культурі, який пропонує підписати в кожному регіоні оргкомітет Надзвичайних зборів. Треба сказати, що рівень та кваліфікація учасників круглого столу дозволили одразу ж виявити найбільш суперечливі моменти у привезених з Києва пропозиціях і зосередити полеміку саме навколо них.

Політологи, скажімо, болюче сприйняли відхід меморандуму від традиційної формули громадських стосунків і тому запропонували повернутися в систему координат трьох секторів – держави, бізнесу та громадських організацій: держава стимулює бізнес вкладати кошти у громадський сектор, бізнес фінансує громадські організації на конкурсних засадах, а громадськість – ефективно витрачає кошти. Проте аналіз матеріалів Надзвичайних зборів чітко продемонстрував, що саме розповсюдження цього підходу на культуру і стало одною з причин культурного лиха в Україні.

По перше, до “третього сектору” включають усіх без розбору: і об’єднання кінологів, і будинкові комітети, і творчі спілки. А це дозволяє звозити на “громадські слухання” всіх підряд і більшістю голосів заперечувати, скажімо, будівництво театру, як це нещодавно було у Києві на Троєщині або схвалювати зведення ділового хмарочосу на відстані двох метрів від вікон житлового будинку, як це робиться у Донецьку.

По друге, відсутність чітко визначених механізмів щоденного впливу кваліфікованої громадської думки на владу, і традиційна політологічна впевненість, що все врешті відрегулюють вибори, призводить до повного відсторонення інтелігенції від культурної політики. Чиновник призначає керівників установ культури, чиновник визначає напрямки їхньої діяльності, а коли чиновника обирають – голоси професіоналів від культури перемішуються з волевиявленням аматорів дармових продуктових наборів. Результат бачимо ми всі незалежно від регіону – погром у культурі і змагання у соціальних виплатах: хто більше.

Треба сказати, що під час круглого столу політологи залишилися у меншості, і полеміка перекочувала до іншої небезпеки – фальсифікацій. Всі ми бачимо, що українська влада має фантастичні здібності удавати демократію. Тут тобі і згадані громадські слухання, які повинні відігравати роль такого собі місцевого референдуму, але насправді слугують для легітимізації потрібних рішень. Недарма є фірми, які спеціалізуються на проведенні подібних слухань – звозять автобусами оплачену “громадськість” і голосують за все, що скажете – одбрямс наш, гроші – ваші.

З іншого боку є громадські ради при органах виконавчої влади. Назва хороша – а результат, як завжди. Громадськість знов-таки призначають чиновники. Склад ради затверджує керівник того самого органу, який ця рада контролює. Пам’ятаєте Жванецького? “Листи до редакції пишемо ми самі, тому не хвилюйтеся, ваша думка нам відома.”

Донецька інтелігенція як ніяка інша в Україні має сумний досвід стосунків з владою, тому скептиків за круглим столом було доволі. По-перше, зауважували старожили, після підписання меморандуму влада населить піклувальні ради людьми зі своїх кишенькових громадських організацій. По друге – творчі спілки та “Просвіта”, це сьогодні і є той самий механізм фальсифікацій та “одобрямсу”, який використовує влада. А по-третє: “Все одно вони щось придумають”. Аргументація скептиків завжди базується на досвіді.

В цій полеміці вперше проявилася різниця у позиціях поколінь. Донецька молодь довела, що попри все вона не розгубила ще оптимізму. Молоді діячі культури відстоювала тезу, що думкою фахівців маніпулювати значно складніше ніж волевиявленням “широкої громадськості”. До того ж рівень фальсифікацій на думку молоді буде тим меншим, чим більшою буде активність місцевої інтелігенції. Владу не дають, а беруть, і інколи навіть забирають у тих, хто довів країну до лиха.

Майже кожен з тих, хто виступав у цій частині дискусії промову починав з того, що констатував – нема у Донецьку середовища, у якому можна обговорювати подібну проблематику. Нема критичної маси соціально-активної інтелігенції, серед якої можна знайти однодумців.

Чотири десятки учасників, і кожен: “Нема з ким поговорити.”

І коли хтось з учасників зауважив: “А ми з вами, хіба не середовище?” – зал одностайно і навіть з полегшенням засміявся.

Круглий стіл у Донецьку відкрив іще одну перевагу принципу управління, запропонованого Надзвичайними зборами – створення механізмів колективної участи професіоналів у реалізації культурної політики. Піклувальні ради при органах управління культурою та установах, якими вони керують можуть дійсно відігравати роль центрів кристалізації регіональної еліти, об’єднаної за фаховим принципом. Засідання, на яких оцінюватимуть роботу керівників галузі культури з часом обов’язково перетворяться на дискусійні майданчики, які в тому числі підтримуватимуть існування того самого “середовища”, на відсутність якого скаржиться інтелігенція на місцях.

Окремо треба виділити реакцію донецької інтелігенції на ідею партнерства з національно-культурними товариствами – третім учасником майбутнього соціального партнерства в управлінні культурою. Донеччина – край багатонаціональний, і попри показову зосередженість на російськомовних проблемах, в області дуже помітна діяльність грецьких, польських, татарських та інших національних товариств. Донецька інтелігенція дуже добре розуміє, що національна політика, яка ведеться виключно у координатах російське-українське може знищити унікальну полі-культурну традицію краю з її багаторічною історією та унікальними традиціями міжетнічного діалогу. І тому ідея залучити до тріумвірату національно-культурні товариства була сприйнята від початку позитивно, що навіть виглядало таким собі дисонансом серед інших гостро полемічних обговорень.

Найскладнішим для круглого столу виявилося знайти відповідь на питання, а що конкретно треба зробити, щоб реалізувати всі ці ідеї? Чекати на ухвалення відповідних змін до законів – це може бути дуже довго. До того ж в Україні багато дуже хороших законів, які на практиці не діють.

На нашу думку, єдиний шлях – це штовхати або тягнути владу до підписання запропонованого меморандуму з громадськістю. Цей шлях не простий, але спробувати варто. Принаймні, ми маємо шанс об’єднати сили місцевої інтелігенції для тиску на владу – не для випрошування подачок і не для політичних вимог, а для того, щоб зробити з узурпованої владою культури спільний простір існування і розвитку творчих сил містечка, міста, району, області – тих територіальних одиниць, на яких ця культура насправді і твориться, щоб потім вже переплестися у єдиний, загальнодержавний контекст.

Варто спробувати. Хто знає, до чого може призвести реальна самоорганізація інтелігенції. Принаймні, скликаючи людей до Києва на Надзвичайні збори, ми ніяк не розраховували, що першими, хто організує регіональні обговорення в рамках “Зони культурного лиха” будуть Одеса і Донецьк.

А третім, до речі, обіцяє бути Харків. Теж, чесно кажучи, зовсім несподіваний результат.

Всі очікували, що буде щось. Всі сподівалися на вибух. А як же! У Києві говоритимуть про гуманітарний розвиток регіону. Ото буде!! Як прийдуть захисники пам’яток та як скажуть про Лавру, або про Київську фортецю! Книжники як вріжуть за бібліотеку Лесі Українки та за книгарні! А екологи за безумну забудову, та за Труханів острів, який планують віддати на пограбування уболівальникам 20012! Ото буде! Кияни – це вам не якісь там периферійні “діячі”. Кияни – це ого-го!

І от настав день, 12 березня, коли у Будинку вчителя відбулися Київські міські громадські слухання у рамках підготовки до Форуму інтелігенції. У фойє суцільна демократія – якщо нема у списках, реєструють просто так, та ще й дають товсту пластмасову теку за матеріалами. Перед входом до зали співають дівчата, перевдягнуті українками. Щоправда на місцях реєстрації дивні таблички – “Управління освіти”, “Вищі навчальні заклади”… І дуже багато молоді. Проте, хіба це погано? Нарешті! Виявляється, молодь зовсім не байдужа до гуманітарної стратегії.

Дійство почалося майже вчасно. На сцені – ведучий і трибуна. Ззаду гасло – “Громадські слухання”. Все як має бути. Ведучий навіть запросив записуватися на виступи. Демократія!

Щоправда, виявилося, що записатися можна тільки на обговорення, а обговорення буде після основних виступів, а основних виступів буде – чотири теми, та по два-три виступи по кожній… десять з копійками. Ну що ж. Почекаємо. Тим більше, теми глобальні – формування суспільства знань, здоров’я, культура а також розвиток громадянського суспільства. Обговорили регламент – чи то п’ять, чи то десять хвилин на виступ. І дуже попросили дотримуватися.

Давайте порахуємо – десять основних виступів по десять хвилин, це буде… Що ж. Не так вже і страшно. Тим більше, що біля мікрофону поважні люди: ректор КПІ, проректор КПІ, ректор інституту (чи то академії?) фізкультури. Науковці говорили, що рівень освіти треба привести у відповідність до. Спортсмени, що треба вести активний спосіб життя. Пан Поліщук, (пам’ятаєте, який 2005 року міністром охорони здоров’я по аптеках ходив?) сказав, що курити шкідливо, а японці живуть довше за українців. Є заперечення? І все це люди авторитетні, поважні. Крім того кожен порушує регламент. В результаті перші дві теми забрали по годині кожна. А заперечити нема що. Теми ж важливі. І актуальні.

Побіжний огляд зали відкрив, що молодь переважно сидить на балконі. Точніше переважно лежить, заснувши від нудьги на плечах сусіда. Але додому не іде. Чому? Та хто його знає. Може, то саме їхні ректори на сцені, а може і справді молоді цікаво – колись же справа таки дійде до гуманітарної стратегії регіону.

Але до цього ще далеко. Ведучий оголошує, що часу немає. Що на виступи записалося ще двадцять восьмеро, а до двох тем ще навіть не приступали… Тому пропонується дати слово ще двом і підвести риску. Процедури ухвалення рішення не передбачено, а тому ведучий трактує мовчанку зали як згоду.

Що ж. Нарешті дійшло до культури. Директор центру Курбаса запропонувала перетворити Київ з культурної столиці на столицю культури. Це забрало п’ятнадцять хвилин. Голова Спілки театральних діячів порадив Києву зі свого бюджету фінансувати міські відділення творчих спілок та проводити театральні фестивалі – ще десять хвилин.

Отже дві з половиною години пішло на вісім “основних” доповідей. На обговорення часу не лишилося. Головуючий у заключному слові констатував, що ніхто не проти запропонованої гуманітарної стратегії, текст якої був у розданих матеріалах. І тут сталося те, що примусило прокинутися студентів на балконі. Не всіх, звичайно, але деяких.

З місця почувся відчайдушний вигук: “Я проти!”. І демократичному ведучому не лишилося нічого іншого як запросити до мікрофону єдину протестантку.

Вона говорила про екологію. Говорила добре – і про забудову парків, і про біосферу міста, і про Євро 2012, якого рекреаційні зони можуть і не пережити. Щоправда гостроту виступу згладжували постійні реверанси в бік попередніх доповідачів: “ Я дуже поважаю всіх хто виступав до мене” “Те, про що говорили мої попередники – дуже важливо” і так далі.

Темпераментний голос доповідачки розбудив студентів на балконі і вони почали весело аплодувати. Зал пожвавішав. Доповідачка спитала, чому те, що відбувається в залі називається громадськими слуханнями – при всій повазі і реверансах в бік ректорів а також проректорів, громадськість слова не отримала.

Здавалося, насувається революція і слухання далі підуть за зовсім іншим, не запланованим владою сценарієм. Але…

Але зал втомився – дві з половиною години нудних доповідей здатні погасити запал будь якої аудиторії. От якби ця пані прорвалася до мікрофону на самому початку! Проте хто ризикне дертися до трибуни по головах професорів, докторів наук та керівників авторитетних навчальних заходів. Хто ризикне перервати авторитетну доповідь про шкідливість паління тютюну або про активний спосіб життя?

І ми зрозуміли, чому організовувати громадські слухання в Києві доручили Управлінню освіти, а не культури чи, скажімо, внутрішньої політики. Гарантовані доповідачі – вся грудь в регаліях, перевірені на лояльність багатьма заходами, що їх проводить Управління. Гарантовані слухачі-аплодувальники – студенти та викладачі. Повний зал людей і навіть на балконі місця зайняті. Звичайно, в таких умовах можна дозволити собі розкіш реєструвати до участі у слуханнях всіх бажаючих. Тим більше, що тих, хто не мав запрошення організатори завбачливо відправляли подалі від трибуни – до студентів на балкон.

А тим часом слово повернулося до ведучого, який вибачився перед правниками (ще двоє основних доповідачів), що їм не вистачило часу розповісти про громадянське суспільство. Щоправда, правники не протестували – лава запасних не завжди виходить на поле. На кінець всіх запросили надсилати пропозиції до рішення громадських слухань і розпустили по домівках. Студенти весело бігли сходами, огинаючи острівці з так і не почутих інтелігентів, які звичайно обурювалися, але якось тихо і навіть пригнічено – може тому що заморилися від академічного багатослів’я, а може тому, що звикли вже до подібних демонстрацій демократичності влади і її ж готовності до діалогу з інтелігенцією.

Хоча якщо замилитися, то назва заходу, який відбувався 12 березня в Київському будинку вчителя – громадські слухання. Слухання – це там, де слухають. А слухали всі довго. Тут вже не прикопаєшся.

І ще одне. Як нам стало відомо, організацію всеукраїнського Форуму інтелігенції планують доручити міністерству освіти.

Цікаво, чому?

Резолюція Надзвичайних зборів наголошує на ухваленні програми подолання культурного лиха. Така програма може бути створена тільки шляхом діалогу між громадськістю і владою – такого діалогу, в якому сторони зможуть від взаємних звинувачень перейти до конструктивної розмови. Тому оргкомітет та ініціативні групи в регіонах докладають всіх зусиль для організації зустрічей з владою з метою інформування про рішення зборів та спроб діалогу.

Владі важко визначитися зі своїм ставленням до оголошення стану культурного лиха. Згодитися з тим, що в Україні лихо – це означає самим визнати себе винними. А заперечувати важко, бо факти – найвпертіша у світі річ. Тому стосунки з місцевою владою здебільшого складаються непрості.

Проте крига скресла. Першою з місцевих органів влади на пропозиції про діалог відгукнулася Одеська обласна адміністрація. На брифінг для журналістів та представників громадськості, який одеська ініціативна група зборів проводила дев’ятого лютого завітали представники управління культури та туризму Одеської ОДА на чолі за начальником управління п. Надією Бабіч.

Організатором брифінгу виступив п. Юрій Дикий, професор Одеської консерваторії. Помешкання надав український культурний центр у Одесі. З Києва на захід приїхали представники оргкомітету Віталій та Дмитро Капранови. Дискусія відбувалася у присутності двадцяти журналістів одеських ЗМІ, у тому числі п’яти телекамер місцевих телеканалів.

Основною темою обговорення стала пропозиція Надзвичайних зборів про зміну принципів управління культурою в державі, а саме передання функції призначення керівників державних закладів культури піклувальним радам, в яких держава, творчі спілки та професійні спілки працівників культури будуть представлені паритетно.

Як і очікувалося, діалог дався не просто, оскільки представники як влади, так і громадськості мають великий накопичений багаж взаємних образ та недовіри. Найбільше емоцій вирувало навколо конфлікту у Одеській консерваторії, в якій вже кілька років триває справжня війна з застосуванням судових позовів, публічними звинуваченнями, яка широко висвітлюється у пресі.

Проте з’ясувалося, що Одеса може також похвалитися дуже позитивними ініціативами влади, а саме – створенням піклувальної ради при Одеському театрі опери і балету. Ідея ця була запроваджена головою Одеської ОДА п. І.Плачковим. На жаль, формування ради досі не завершено, але сам факт такої ініціативи демонструє, що влада не чужа ідеям робити кроки назустріч культурній громаді.

Учасники брифінгу констатували, що найбільшим каменем спотикання сьогодні є відсутність чіткої правової бази для спільної роботи, зазначили, що акцент треба робити на роботі з Верховною Радою по зміні законодавства.

Але це далеко не вичерпує можливої палітри заходів.

Всім відомо: попри те, що українське законодавство не дає механізмів, воно все-таки передбачає вплив громадськості на місцеву владу. Тобто якщо влада і громадськість хочуть навчитися працювати разом, вони можуть створити необхідні для цього інструменти на договірних засадах. (Так само, як створювали в Одесі піклувальну раду оперного театру.)

Це прекрасна ідея для початку конструктивного діалогу – сісти за стіл переговорів і підписати відповідний меморандум. Створити піклувальні ради при закладах культури, прописати такі правила гри, щоб ради ці на третину складалися з представників влади, на третину – з представників творчих та професійних спілок і на третину з представників громадськості. Домовитися, що всі три сторони висувають своїх представників незалежно одна від одної і всі голосують на рівних умовах. І вирішити, що рішення піклувальної ради буде головною підставою для призначення на посаду керівника кожного закладу культури.

Хіба для такого сценарію потрібні якісь додаткові закони?

Газета “Друг Читача” спільно з інформаційною агенцією “Главред-медіа” відкривають “КНИЖКОВІ СЕЗОНИ”.

У вівторок, 5 лютого о 13-00 в прес-центрі інформаційної агенції “Главред-медіа” (вул. Стрітенська, 2/8) стартували “Книжкові сезони”. Все почалося з “КНИЖКОВОГО СІЧНЯ”

“Книжкові сезони” ─ це канал постійного зв’язку між літературним світом, персонами, причетними до літературного життя країни та громадськістю і пресою.

Уперше – вся книжкова інформація з перших рук! Живе спілкування з авторами найрезонансніших книжок та організаторами найбільших книжкових подій. Анонси заходів наступного місяця. Віднині ви будете в курсі книжкового життя України.

“Книжкові сезони” проходитимуть щомісяця у інформаційній агенції “Главред-медіа”.

“КНИЖКОВИЙ СІЧЕНЬ” презентує

• Подію січня
• Книжку січня
• Персон січня
• Анонси

ПОДІЯ СІЧНЯ:

Газета “Друг читача” запустила сайт книжкової інформації. www.vsiknygy.net.ua

Відтепер новини книжкового життя, рецензії, ексклюзивні інтерв’ю, оперативні репортажі, коментарі книжкових експертів, непересічні читачі, найрезонансніші книжкові новинки ─ за адресою: www.vsiknygy.net.ua

Проект реалізується за підтримки програми МАТРА Міністерства закордонних справ Нідерландів, Міжнародного фонду "Відродження" і Fund for Central and East European Book Projects, Amsterdam.

Окрім матеріалів газети, на сайті:

• архів номерів,
• календар літературних дат та подій,
• найсвіжіші новини та анонси,
• новини від українських видавництв
• можливість прокоментувати опубліковані статті.

Шановні видавці! Колонка новин постійно оновлюватиметься, тому ми чекаємо інформацію про ваші новинки, презентації, промо-тури авторів та творчі плани. Рубрика “Афіша” буде неповною без інформації про заходи, які планує ваше видавництво. Видавці також зможуть самі створювати новини на сайті, отримавши особистий пароль.

Vsiknygy.net.ua ─ джерело книжкової інформації, доступне у будь-який час.

КНИЖКА СІЧНЯ:

“Андріївський узвіз” Володимира Діброви несподівано переміг у конкурсі “Книжка року Бі-Бі-Сі”. Роман “обійшов” вагомих конкурентів ─ “Майже ніколи не навпаки” Марії Матіос, “Трохи пітьми” Любка Дереша, “Сьомгу” Софії Андрухович та “БЖД” Сашка Ушкалова.

Володимир Діброва ─ письменник, літературознавець, перекладач. Зараз проживає у США, працює викладачем Гарвардського університету.

“Андріївський узвіз” ─ це “роман-подорож”. На початку твору його головний герой, потрапивши на свято міста, піднімається Андріївським узвозом. Там він опиняється в критичній ситуації, непритомніє і ніби подорожує в бік дитинства. Він робить п’ять зупинок у ключових моментах свого життя, де ще раз переживає кохання й хворобу, стає свідком суспільних змін, просувається по службі, робить ті самі помилки й перші дитячі кроки у пізнанні світу. Цього разу він бачить та розуміє все, але нічого не може змінити. А ще він дізнається, що в його житті була таємниця, про яку він, виявляється, знав, починаючи із п’яти років. Ця таємниця ніколи не залишала його, особливо в ситуаціях небезпеки та скрути. Події цієї подорожі охоплюють 1948 - 2002 роки й відбуваються на тлі Андріївського узвозу - вулиці, яка з’єднує низ міста з верхом, дитинство героя - зі зрілістю, скороминуще - із вічним”.

www.fact.kiev.ua

“Ця книжка є дуже мудрою за своїм змістом, який поєднаний із високим рівнем стилістичної вправності. Це ніби протокол життя людини. Водночас це книжка з дуже серйозним і людяним посланням, бо в ній ідеться про те, що нас усіх наздоганяє історія, у якій ми живемо, а умови, у які ми при цьому потрапляємо, не є сприятливими. Як поводитися людині в цих умовах ─ на це питання відповідає автор.”

Сергій Васильєв, літературний критик

ПЕРСОНИ СІЧНЯ:

Марина та Сергій Дяченки ─ найуспішніші українські письменники-фантасти.

Журнал “Кореспондент” включив подружжя Дяченків до списку 100 найвпливовіших українців 2007 року.

Подружжя Дяченків за минулий рік видало тринадцять книжок (включно з перевиданнями та перекладами), отримало вісім літературних премій (всього у письменників більше, ніж півсотні українських та міжнародних нагород). Одну з найпрестижніших нагород у галузі фантастики ─ “Золотий кадуцей”, письменники отримали у вересні 2007 року за роман “Vita Nostra”. На дев’ятому Фестивалі “Зоряний міст” фантастів нагородили премією “Дракон” ─ за внесок у розвиток фантастики.

А крім того:

Повість “Пригоди Маші Михайлової” визнана кращим твором для дітей на всеукраїнському конкурсі детективу 2007 р.

Повість “Земля веснарів” визнана кращою повістю року - Премія "SIGMA-F" (приз читачів журналу "Якщо") – на Сьомій міжнародній конференції "Роскон-2007".

Роман “Брамник” на Фестивалі української книги і читання 2007 року одержав Диплом 2-го ступеня як переможець рейтингу “Книги, які найбільше читають”.

Роман “Алена й Аспірин” визнаний гідним диплома Літературної премії імені Аркадія і Бориса Стругацких як фіналіст премії за кращий добуток художньої прози за 2006 рік.

Роман “Дика енергія. Лана” отримав 3-тє місце у розділі “Белетристика” конкурсу “Краща українська книга”, журналу “Кореспондент” у 2007 році, а також Приз читацьких симпатій.

Подружжя Дяченків отримало премію республіканського журналу “Веселка” за 2007 рік у номінації “Улюблені письменники”

Зараз Марина та Сергій Дяченки працюють над романами “Мідний король”, “Долина совісті” та останньою книгою циклу “Маг дороги” (умовна назва “Повернення некроманта”).

Проведення презентації “Долини совісті” планується під час Міжнародної асамблеї фантастики “Портал”, яка проходитиме спільно з ІІІ Весняним київським книжковим ярмарком 20-23 березня.

Подружжя Дяченків бере активну участь у кінопроектах.

Найгучніша кінопрем’єра планується на грудень цього року ─ екранізація культового роману братів Стругацьких “Населений острів” (автори сценарію ─ М. та С. Дяченки, режисер ─ Федір Бондарчук). Зараз фільм монтується, зйомки проходили переважно в Криму.

А продюсер Максим Бахматов веде переговори про екранізацію фантастичної повісті С. Лук’яненка “Лицарі сорока островів” (за сценарієм М. та С. Дяченків) з Голівудом.

“Театральний роман” та “ Червона жабка”.

Так називатимуться мультфільми, що до їх виробництва взялася студія "Укранімафильм". Торік уже вийшов перший мультфільм Дяченків "Курка, що несла усяку всячину". Нещодавно у Московському Будинку кіно відбулася прем’єра, як кажуть, з успіхом. "Червону жабку" знімає той самий режисер з дуже грізним прізвищем – Маша Ведмідь. Нові мультфільми, звичайно – казки, хоча зовсім різні: історія про жабку дуже бешкетна і злегка божевільна, а от "Театральний роман" - це епіка про любов і мистецтво, і головні ролі тут належать великому трагічному актору Таргану і його шанувальниці, скромній Комашці...

АНОНСИ ПОДІЙ НА ЛЮТИЙ:

• У Чернігові відбудеться виставка “Світ книги-2008”

(оргкомітет: (0462) 671-200, 606-456, chamber.cn.ua).

- “Книжка року-2007” підведе підсумки

(деталі ─ за адресою: knyzhka-roku.livejournal.com).

- Україну буде представлено на міжнародних книжкових виставках у Мінську (Білорусь) та Александрії (Єгипет)

(організатор ─ Держкомтелерадіо: 278-82-27, 278-87-56; comin.kmu.gov.ua).

-12-14 лютого у Києві пройде Дванадцятий ювілейний музично-поетичний фестиваль “Під знаком Водолія”

(організатор ─ С. Пантюк, тел. 8(067) 538 90 41).

- Видавництво “Фоліо” та журнал “Афіша” розпочинають Всеукраїнський літературний конкурс “Міський молодіжний роман”. Романи-переможці будуть надруковані у видавництві “Фоліо”

(деталі ─ на сайті видавництва Фоліо: www.folio.com.ua)

- 27-29 лютого у приміщенні Київського палацу для дітей та юнацтва пройде виставка “Сучасна освіта в Україні-2008”, на якій буде представлено різноманітну навчальну та методичну літературу

(оргкомітет: 461-91-04, 461-91-03; www.osvita.relc.com).

Модератори “Книжкового січня” ─ головні редактори газети “Друг читача” Брати Капранови

Організатори ─ інформаційна агенція “Главред-медіа”, газета “Друг читача”.

30 листопада у приміщенні Культурного центру НАУКМА в Києві відбулися Надзвичайні збори “Україна – зона культурного лиха”. Участь у зборах взяло 679 делегатів з усіх областей України. Єдиним винятком стала Хмельницька область, з якої на збори не приїхало жодної людини. Найбільше учасників делегував Київ та область – 513, з Львівської області приїхало 35 делегатів, з Дніпропетровської – 32, Одещина прислала 16 людей, Черкащина – 10, Житомирщина – 8, Крим – 7, Вінниччина та Миколаївщина – по 6, Харківщина та Рівненщина – по 5, Івано-Франківщина, Чернігівщина та Волинь – по 4, Запоріжжя, Буковина та Луганщина – по 3, Тернопільщина, Полтавщина, Сумщина – по 2, Херсонщина та Закарпаття – по 1 делегату. Зареєструвалося також двоє представників діаспори – з США та Канади. Культурне лихо сколихнуло національну еліту – у залі зборів можна було зустріти письменників Марію Матіос, Ларису Денисенко, Ірен Роздобудько, Юрка Покальчука, Андрія Кокотюху, кінорежисерів Олеся Саніна, Юрія та Михайла Іллєнків, Олега Бійму, актора Олександра Ігнатушу, поета Володимира Цибулька, художника та драматурга Леся Подерв’янського, театралів Владислава Троїцького та Дмитра Богомазова , музикантів Олександра Щетинського, Юрія Дикого, художників Петра Гончара , Емму Беглярову, галеристів Євгена Карася, Тамару Лі, Тиберія Сільваши, членів Нацради з питань культури і духовності Миколу Жулинського, Леся Танюка, Кирила Стеценка, провідних архітекторів та директорів найбільших українських музеїв, критиків, культурологів та громадських діячів. В процесі гарячої тригодинної дискусії збори прийняли Резолюцію та звернення до української та світової громадськості. Далі тривала робота по секціях – Архітектури, Музеїв і пам’яток, Науки, книжок та літератури, Кіно і театру, Образотворчого мистецтва та Музики – і кожна з них визначила больові точки у своїй сфері та обговорила, що треба зробити, аби подолати культурне лихо. Збори заснували Чорний список ворогів української культури. Сумнівна честь відкрити цей список належить знаковим представникам влади – Миколі Азарову, Дмитру Табачнику, міністрам Олександру Лавриновичу та Володимирові Яцубі, а також дрібнішим чиновникам, що своїми діями завдали шкоди культурним закладам України. Збори сподіваються, що віднині звання “ворог української культури” буде супроводжувати цих людей так само, як інші звання – професор, заслужений діяч, академік тощо. Учасники Зборів оголосили Україну зоною культурного лиха і погодилися, що Збори стануть стартовою точкою у боротьбі з ним. Закликали культурну громадськість до передстрайкової готовності та солідарних акцій протесту. Координація подальших дій відбуватиметься через сайт www.cultura.net.ua

Вівторок, 20 листопада, 11.30, конференц-зала УНІАН, вул. Хрещатик, 4.

Третя прес-конференція в межах підготовки до Надзвичайних Зборів “Україна – зона культурного лиха”

Сюрприз від сайту cultura.net.ua: Національні РЕЙТИНГИ ХАМСТВА

Щорічні призи: “Золотий намордник” – для іноземних посольств та “Золотий нашийник” – для вітчизняних державних установ.

Якщо амбітна людина не може реалізуватися у своїй галузі, вона часто іде у політику. Якби Авраам Лінкольн зосередився на адвокатурі, Яків Джугашвілі – на теології, а Ернесто Че Гевара – на медицині, вони, певно, досягли б великих успіхів, а історія пішла б іншим шляхом.

У той час, коли Юлія Тимошенко заснувала свій перший кіно-відео бізнес, в Україні існувало 25 тисяч кіноустановок. Кіномеханік тоді був найкозирнішим хлопцем у райцентрі. А за дефіцитну “Анжеліку” возили хабарі до Києва, і там-таки отримували додаткові комплекти квитків. Кіно було супер-прибутковим бізнесом. І якби пані Юлія мала змогу залишитися в ньому, зараз вона б напевно керувала кіностудіями і представляла вітчизняні фільми на “Оскар”. Однак українській владі за 16 років вдалося знищити весь кінопрокат, задавити потужне кіновиробництво і не тільки його.

Українська театральна традиція не потребує рекомендацій. Імена Карпенка-Карого, Саксаганського, Кропивницького, Заньковецької, Курбаса говорять самі за себе.

Як владі вдалося знищити розвинуту театральну культуру?

Говорять відвідувачі сайту www.cultura.net.ua :

“У місті Кременчук Полтавської області з населенням понад 200 тисяч немає жодного театру. А до війни було три...”

“На всю Донецьку область – 5 театрів!”.

“А от на всю Кіровоградську область – лише 4 театри. З них у Кіровограді – два, при населенні 250 тисяч”.

Іноземні театри влаштовують масштабний “чос” в українських містах, а вітчизняні театри ледь жевріють. Ціни квитків на спектаклі російських труп перевищують українські в рази. Більш за те – вони перевищують ціни на виступи тих-таки театрів на їхній батьківщині – в Москві та Пітері. Україна перетворилася на театральну провінцію. А інститут імені Карпенка-Карого готує акторів, доля яких – другорядні ролі в російських телесеріалах.

Українська культура досі живе у радянському минулому. Нічого не змінилося у структурі її функціонування, ані у структурі керування. В СРСР мистецтво презентувало авторитарний лад. У танці цю функцію успішно здійснював балет. Україна тягне за собою цей вантаж, але що він репрезентує сьогодні?

Багато говорено про те, що закриваються культурні заклади, художників виганяють з майстерень… Сучасний танець ніхто не відкривав, тому ніхто не може його закрити. Танець є своєрідним показником життєздатності суспільства.

Українське кіно сьогодні є, мабуть, найпарадоксальнішим явищем у світі. “Українського кіно не існує” – цей штамп виглядає переконливо, особливо якщо стати перед афішею найближчого кінотеатру. Але з іншого боку, за останні кілька років українські режисери вполювали двох берлінських ведмедів і зірвали золоту гілку з канської пальми, не кажучи вже про десяток інших міжнародних фестивальних відзнак. Скажіть будь ласка, як може отримати пальмову гілку те, чого немає?

Знову говорять відвідувачі сайту www.cultura.net.ua:

“У Полтаві лише 2 кінотеатри на 315 тисяч населення”.

“У Івано-Франківську на 234 тисячі населення лише 3 кінотеатри.”

“Щоб вижити, працівники кінотеатру "Чернівці" торгують одягом та білизною”.

“Останніми роками в Луганській області ліквідовано 22 кінотеатри з 38.”

“В Охтирському районі Сумської області немає жодного кінотеатру”.

“При закритті державних кінотеатрів у Рівному та області міська влада сказала, цитую: "в їхньому існуванні немає потреби."

“Влада міста хоче залишити Львів зовсім без кінотеатрів. Мало того, що останнім часом вже було закрито 2 кінотеатри - так ще й Виконком Львівської міської ради прийняв рішення про закриття інших 7 кінотеатрів (їх всього 7 у місті!!)”.

Колись в Україні працювало 25 тисяч кіноустановок. Площа середнього кіноекрану складає 15 кв. м. Отже, якщо помножити 25 000 на 15, виходить, що загальна площа українського кіноекрану складала близько 40 гектарів! 40 гектарів кіно!

Нагадаємо, що тоді Україна була одним з найбільших виробників кінопродукції в СРСР. Тільки кіностудія ім. О. Довженка знімала до 30 фільмів за рік. А Київська студія хронікально-документальних фільмів – значно більше. Ялтинська кіностудія, Одеська кіностудія, Київнаукфільм, – ви часто зустрічаєте ці назви у титрах? Сьогодні більшість з них перетворилися на “кіностудії закритого типу”. За Укранімафільм та Укртелефільм іде війна через територію. Вітчизняні кінопавільйони простоюють, чи дають притулок телевізійникам, або орендуються іноземними кіношниками для зйомки своїх “шедеврів”.

Кінофакультет інституту ім. І. Карпенка-Карого щороку випускає 10-15 режисерів. Тільки вартість навчальних фільмів, що знімає кожен з них, складає 100 тисяч грн. Отже, кожен рік Україна витрачає понад 1,5 млн гривень для того, щоб російські знімальні групи мали кваліфікованих помічників режисера, акторів другого плану та хлопчиків на побігеньках – адже головні ролі, так само як і головні гроші, завжди залишаються російським зіркам.

Операція із зачистки кіно-території блискуче вдалася. Замість зруйнованих кінотеатрів у обласних містах потрошку будуються нові, які показують майже виключно американську продукцію. Українські знімальні майданчики зайняті російськими групами, а українські кінофестивалі – заїжджими зірками другої та третьої свіжості.

Залишилося тільки одне – знайти спосіб оголосити, що усе це і є українське кіно!

Учасники прес-конференції:

• Владислав Троїцький – режисер і директор театру “ДАХ”;

• Олесь Санін – кінорежисер, актор, продюсер;

• Михайло Іллєнко – кінорежисер і організатор фестиваль українського кіно «Відкрита ніч»;

• Сергій Васильєв – театральний критик;

• Лариса Венедіктова – хореограф, режисер, керівник лабораторії Перформенсу.

Модератори – письменники Брати Капранови.

Сайт www.cultura.net.ua презентує черговий спосіб культурного самозахисту.

Ми звикли, що українців не поважають – іноземні посольства, рідні чиновники, міжнародні організації. Але ми поважаємо самі себе. І попри бідність та затурканість, маємо право назвати хама – хамом, а ворога – ворогом. Цього права у нас ніхто не відбере і не викупить.

ДО УВАГИ УКРАЇНЦІВ ТА ІНОЗЕМНИХ ГОСТЕЙ:

Рейтинг іноземного хамства “ЗОЛОТИЙ НАМОРДНИК”

Більшість українців їздили коли-небудь за кордон. І більшість наражалися на відверту неповагу до себе з боку іноземних консульств та амбасад. Тут і грубість персоналу, і безпідставні вимоги, і погана організація роботи, яка примушує нас терпіти незручності і витрачати зайвий час, й інші ущіпливі для самолюбства наших громадян дії.

Повідомити про неповагу іноземних організацій, які ви відчули на собі, можна на сайті www.cultura.net.ua

Іноземне представництво, яке збере найбільше таких повідомлень, отримає приз “ЗОЛОТИЙ НАМОРДНИК”.

Навчимо іноземців поважати нас!

Рейтинг вітчизняного хамства “ЗОЛОТИЙ НАШИЙНИК”

Звертаючись до органів влади, державних організацій та установ, ми часто потерпаємо від хамства – як у ставленні держслужбовців до нас, так і у ставленні держави до своїх громадян.

Якщо з вами грубо розмовляють міліціонери, судді, чиновники, якщо висувають необґрунтовані вимоги, ганяють “по колу”, примушують довго стояти в чергах – повідомляйте про це на сайті www.cultura.net.ua

Державна установа, яка збере найбільше скарг, отримає приз “ЗОЛОТИЙ НАШИЙНИК”.

Навчимо державу поважати своїх громадян!

Урочисте вручення призів переможцям рейтингів відбудеться 2008-го року.

Партнери: “Газета по-українськи”, “Україна молода”, “Дзеркало тижня”, “Майдан”, “Телекритика”, “Главред”, “Новинар”, “Українська правда”, “Молодь України”, “День”, “АРТ-вертеп”, “Сумно”, “Газета по-київськи”, Радіо “Ера”, “Друг читача”, “Портал Українця”, Громадянська мережа ОПОРА.

Організатор: Оргкомітет Надзвичайних Зборів “Україна – зона культурного лиха”

Контактні особи:

Уляна Ходорівська – 8 067 328 32 03, 467 50 24, e-mail: verlag@greenpes.com

“В Україні горітимуть книжки?”

Вівторок, 13-те листопада, 11.30, конференц-зала УНІАН, вул. Хрещатик, 4.

“451 градус за Фаренгейтом”. В Україні збувається пророцтво Рея Бредбері.

Усі ми пам’ятаємо 2004 рік, коли, немовби у романі Рея Бредбері, під Кабміном України палали невидані рукописи. Це був протест проти Бюджету, який ввів ПДВ на українські книжки. Здавалося, тоді ми відбилися. Але настав 2007-й – Рік української книги, і, немовби за іронією долі, ми отримали новий удар. Тепер у вигляді масового виселення книгарень на виконання знов-таки Бюджету, а конкретно – 118-ї його статті.

У діях влади простежується залізна логіка. Якщо 1991-го року в Україні було понад 3000 книгарень, то сьогодні – заледве 500. Це – підсумки роботи трьох Президентів, а Прем’єр-міністрами за цей час були усі, хто бажав. В результаті одна книгарня у нас припадає на 100 тисяч населення. У сусідній Польщі – на 10 тисяч. Для того, аби досягнути польського рівня, нам треба ЩОДЕННО ВІДКРИВАТИ ПО ОДНІЙ КНИГАРНІ ПРОТЯГОМ 10 РОКІВ!

Але Бюджет-2007 поставив під загрозу не тільки книгарні. Видавництва, редакції журналів, мистецькі заклади – усі опиняються на вулиці. Сьогодні видавці замість “Як справи?” вітаються одне з одним фразою: “Що поганого?”.

Тільки в центрі Києва знищено:

Книгарню “Дружба” (вул. Хрещатик)

Книгарню “Мистецтво” (вул. Хрещатик)

Книгарню “Ноти” (вул. Хрещатик)

Книгарню “Зміна” (вул. Хрещатик)

Книгарню “Планета” (вул. Хрещатик)

Книгарню “Технічна книга №1” (вул. Богдана Хмельницького)

Книгарню “Ноти” (вул. Богдана Хмельницького)

Книгарню “Передплатні видання” (вул. Богдана Хмельницького)

Книгарню “Медична книга” (Площа Льва Толстого)

Книгарню “Книги” (Майдан Незалежності)

Книгарню “Поезія” (вул. Михайлівська)

Книгарню “Пропагандист” (бульвар Т.Шевченка)

Книгарню “Сузір’я” (бульвар Т.Шевченка)

Книгарню “Світогляд” (вул. Червоноармійська)

Книгарню “Спортивна книга” (вул. Червоноармійська)

Книгарню “Дніпро” (вул. Володимирська)

Книгарню “Сучасник” (проспект Перемоги)

Книгарню “Книга поштою” (вул. Пирогова)

Книгарню “Книжковий світ” (вул. Дмитрівська)

Книгарню “Методична книга” (вул. Ярославська)

Зараз добивають:

Книгарню “Знання” (вул. Хрещатик)

Головна редакція пошукової агенції “Книга пам’яті України” (вул. Богдана Хмельницького)

Редакція дитячого журналу “Соняшник” (вул. Богдана Хмельницького)

Редакція літературного журналу “Райдуга” (вул. Богдана Хмельницького)

Видавництво “Українська енциклопедія ім. М.Бажана” (вул. Богдана Хмельницького)

Видавництво “Київська Русь” (вул. Богдана Хмельницького)

Книгарню “Сяйво” (вул. В.Васильківська)

Книгарню “Абзац” (вул. Рейтарська)

Видавництво “Мистецтво” (вул. Золотоворітська)

Видавництво “Музична Україна” (вул. Пушкінська)

Видавництво “Обереги” (вул. Саксаганського)

Видавництво “Алатон” (вул. Ярославів Вал)

Видавництво “Дніпро” (вул. Володимирська)

Видавництво “Урожай” (вул. Урицького)

Інформація постійно поповнюється. Ви можете повідомити про закриті у вашому місті книгарні та видавництва на сайті www.cultura.net.ua

Але навіть ті книгарні, які поки що жевріють, сьогодні окуповані іноземним продуктом. На 9 імпортних книжок в Україні продається лише 1 вітчизняна. Ця ганебна статистика не змінюється протягом останніх років попри багато слів про захист української книжки.

Книжники готові до найрадикальніших засобів захисту. А поки що пропонують відкрити чорний список ворогів української культури двома прізвищами:

Копил Олег Георгійович, начальник комунально підприємства “Київжитлоспецексплуатація” – за неодноразові спроби виселення магазину “Знання”

Азаров Микола Янович, віце-прем’єр Кабінету Міністрів України, міністр фінансів – автор Бюджету-2004, який ввів ПДВ на українські книжки та Бюджету-2007, який виселяє культурні заклади з приміщень.

Але наша влада не обмежилася боротьбою з українською книжкою. За 16 років українська наука з провідної галузі перетворилася на жебрачку.

За цей час зокрема:

Скорочено обсяги державної підтримки наукової діяльності

З 1992 року бюджетне фінансування науки зменшилося з 0,82% до 0,3% ВВП, тобто до рівня слаборозвинених країн. Рівень сукупних витрат на науку з урахуванням усіх джерел фінансування складає близько 1% ВВП України, (в країнах ЄС – це 2% від ВВП, рівень якого не можна навіть порівняти з нашим).

Наслідком цього стало фізичне зубожіння вчених, зниження суспільного статусу наукового працівника, масовий відплив наукових кадрів за кордон. Протягом періоду незалежності Україну безповоротно залишили близько 4000 докторів наук. З урахуванням того, що за світовими стандартами вартість підготовки одного такого вченого становить близько мільйона доларів (сюди входить і вартість підтримання відповідного наукового середовища), це означає, що Україна подарувала іноземним державам суму близько 4 мільярдів доларів. Загальне число наукових співробітників скоротилося з 295 тисяч у 1991 р. до 132 тисяч у 2001 р.. Зараз науковців в Україні у 5 разів менше, аніж міліціонерів.

Сьогодні в Україні на одного науковця витрачається щороку майже в чотири рази менше коштів, ніж у Росії, у 24 рази менше, аніж у Бразилії, і майже в 100 разів менше, ніж у США. За образним спостереженням відомого українського наукознавця Б.Малицького, річний бюджет НАН України сьогодні дорівнює сукупному бюджетові двох футбольних команд – «Динамо» і «Шахтаря».

Відбулося різке «старіння» української науки. Середній вік кандидатів наук перевищує сьогодні 40 років, докторів наук – наближається до 60.

Матеріально-технічна база науки за останні роки майже не поновлювалась. У той же час в передових країнах заміна парку приладів та устаткування проводиться раз на 5-7 років. Тому сьогоднішня матеріально-технічна база української науки не відповідає вимогам не тільки сьогоднішнього, але і вчорашнього дня, і за багатьма напрямками просто виключає можливість проведення досліджень на світовому рівні.

Водночас в ряді випадків мало місце розмивання фахових та моральних критеріїв роботи науковця. В умовах безгрошів’я та правової незахищеності наукові установи практично не наважуються відхиляти відверто куповані дисертації грошовитих і посадових пошукачів.

"Енциклопедія сучасної України", роботу над якою розпочато з ініціативи академіка Івана Дзюби, видається уже 10 років. Але зараз до друку йде лише том на літеру "Д". З такою швидкістю “Енциклопедія СУЧАСНОЇ України” побачить світ лише за 82 роки! Приблизно такий вік зараз має дореволюційне видання Брокгауза-Ефрона.

Учасники:

• Марія Матіос – письменниця, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, заступник Голови Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка;

• Олександр Афонін – Президент Української асоціації видавців і книгорозповсюджувачів;

• Костянтин Клімашенко – директор фірми «Книжковий дім «Орфей» та мережі книжкових супермаркетів «КС»;

• Світлана Вархолова – директор книжкового магазину "Знання";

• Сергій Грабовський – кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників;

• Максим Стріха – доктор фізико-математичних наук, письменник, перекладач.

Модератори – письменники Брати Капранови

Інформаційні партнери: “Газета по-українськи”, “Україна молода”, “Дзеркало тижня”, “Майдан”, “Телекритика”, “Главред”, “Новинар”, “Українська правда”, “Молодь України”, “День”, “АРТ-вертеп”, “Сумно”, “Газета по-київськи”, Радіо “Ера”, “Друг читача”.

Організатор: Оргкомітет Надзвичайних Зборів “Україна – зона культурного лиха”

Контактні особи:

Уляна Ходорівська – 8 067 328 32 03, 467 50 24, (e-mail: verlag@greenpes.com)

Репортаж в газеті «Україна і Світ» за 8.09.07 http://www.uwtoday.com.ua/article.asp?Lid=1&NID=4596&CG=5&SCG=81